Кетца вирішив, що настала година розповісти команді про свої плани. Трохи заспокоївшись, утім ще важко дихаючи від люті, він розкрив команді те, що приховував навіть від помічника Маоні: вони дістануться Тиночтитлана не тим шляхом, яким припливли в Іспанію, а попливуть назустріч сонцю далі. Вони дістануться Ацтлану, повторивши шлях великого Теноча, який привів їх у долину Анауак. І пройти такий шлях без Кейко неможливо. Отже, його співвітчизники мають слушну думку в одному: треба вигадати план втечі, але лише такий, головною метою якого буде звільнення Кейко. Капітан не чекав на згоду від своїх людей, адже то був наказ.
З іншого боку ґрат їх охороняло двоє вартових із шаблями. Жоден з мешиків не спромігся пронести в одязі хоч би обсидіанового наконечника. У них позабирали все, чим узагалі можна було вколоти чи завдати удару: позабирали навіть намисто, браслети та коштовне каміння. Крім того, вартові сиділи за десять кроків від ґрат, поза зоною досяжності полонених. Вони не підходили, навіть коли треба було дати води чи їжі: кухоль з водою і миску з пшоном та прісним хлібом просто підсували у віконечко на спеціальній таці на палиці завдовжки дві людські руки. Отже, полонені були зовсім беззбройні й не мали змоги контактувати з вартовими. Принаймні так вважали тубільці.
Кетца показав на губи Тлантлі Койотля — худорлявого парубка з величезним ротом; капітану навіть не потрібно було пояснювати свій план: мешик широко посміхнувся, вишкіривши страшні ікла дикого звіра. Його ім’я означало «зуби койота», і то аж ніяк не була метафора. На подив тих, хто гадки не мав про його таємницю, юнак добув з рота цілу верхню штучну щелепу, що цілком була зроблена з іклів койота і вставлена у штучні ясна, які у свою чергу кріпилися до його власної щелепи. Тлантлі вийняв два найгостріших ікла й поклав їх на долоню, а щелепу поставив на місце. Те, що сталося потім, ще більше ошелешило непідготованих глядачів: хлопчина, здійнявши руки до горлянки, через отвір у шкірі поволі вийняв ключицю. Коли він довів справу до кінця, всі зауважили, що кістка всередині порожнява. Тоді, взявши одне ікло, він поклав його у трубку, замасковану під кістку: діаметр кістки та отвору цілком збігався. Зрештою, виходила смертоносна духова трубка. Треба було лише дочекатися, поки вартовий з ключами підійде ближче, щоб підсунути полоненим питво та їжу.
Усе трапилось через кілька годин. Вартовий підійшов до віконечка, зупинився на безпечній відстані, поклав їжу на тацю й, ледь нахилившись, натиснув руків’я. У ту мить, коли вартовий нахилився, Тлантлі Койотль чимдуж дмухнув у трубку, й загострене ікло встромилося тубільцеві у горлянку. Синіючи й задихаючись, він упав, випроставшись на увесь зріст. Щойно другий вартовий підвівся, щоб допомогти товаришу, друге ікло встромилося йому в горлянку біля адамового яблука. Перший постріл поцілив: Тлантлі Койотль ніколи не зважав на прицільність, адже ніколи не хибив, його радше хвилювала слушна мить для нанесення удару. Вартовий мав упасти не голічерева чи на бік, а лише долічерева, бо інакше мешики б не дісталися до нього, щоб схопити ключі.
Звільнившись з ув’язнення, мешики озброїлись шаблями вартових та просто важкими предметами, які опинилися напохваті. Біжучи уперед коридором, вони одним ключем відмикали всі камери, випускаючи на волю усіх в’язнів. Стратегічно це було потрібно для того, щоб при виході з будівлі здійнявся гармидер, а самі в’язні стали ар’єргардом та авангардом мешиків. Як і гадав Кетца, у в’язниці було чимало вартових, які охороняли різні двері. Тюремники кинулися хапати в’язнів, не розбираючи, хто є хто. У сум’ятті мешикам удалося вибігти з в’язниці укупі з юрбою ошалілих місцевих, які намагалися втекти, але не маючи певного плану, потрапляли просто у руки солдатів.
Сховавшись у покинутому хліві у нетрях Аїлуїкатль Ікпак Тламанакаллі — так прозвав Кетца Марсель, — мешикські вояки міркували, як звільнити від касика Кейко і як повернути собі кораблі, щоб продовжити подорож до земель Ацтлану.
18
Перша битва
Це була героїчна епопея. Купка чоловіків, озброєних лише шаблями, духовими трубками, загостреними палицями, стрілами та луками з того, що було напохваті, штурмом захопила палац марсельського касика. Вони не таранили брами й не ламали мури, на що цілком спроможні армії, що нараховують тисячі вояків. Вони прослизнули у палац обережно, як кішка, та вправно, як птах. Клани лицарів Ягуара та лицарів Орла вперше увіп’ялися кігтями у хребет Нового Світу. Це була найперша операція мешикського війська. Люди Кетци цінували вбрання не менше за зброю. Воїн не лише має бути небезпечним, він мусить і подібно виглядати. Мешики були впевнені: щоб страх заполонив душі, він має просотатися крізь очі. Вони повирізали маски з ялинової кори і прикрили ними обличчя. Вичорнивши обличчя брудом та кіптявою, обернулися на тіней серед тіней. Вони спочатку знешкодили охорону перед палацом, а тоді злізли високими мурами, наче кішки, і, немов птахи, здійнялися вгору. Лицарі Орла перелітали перепони, відштовхуючись списами, наче жердиною.