Дітям годилося ставати до праці з чотирирічного віку: спочатку завдання були простими, але як дитина зростала, робота ставала щораз важчою та складнішою. Найчастіше хлопчики наслідували батьківське ремесло, а дівчата — господарювали.
Кетца мав щасливе дитинство. Єдиною важкою працею у Тепекового сина була праця інтелектуальна. Щоб передавати знання від батьків дітям, послуговувались уеуетлатоллі — Словами мудреців. Зазвичай це була добірка афоризмів, приказок та висловів, що містили основні заповіді культури мешиків. Ці постулати, що пройшли крізь покоління, охоплювали всі царини життя. Вітаючи тих, хто прийшов, і проводжаючи тих, хто покидав цей світ, промовляли молитви. Сини довірливо дослухалися батьківських порад щодо ремесла, військової справи та покори богам. Матері давали дочкам настанови щодо майбутнього подружнього життя й виховання дітей.
Вважали, що більшу частину уеуетлатоллі склали засновники Теночтитлана; утім, Тепек, вірний своєму давньому роду, переказував Кетцові старовинні вислови тольтеків. Хлопчина ще не вмів розмовляти, а старий уже, взявши дитину на руки, промовляв слова, які слід казати сиротам, що знайшли нову родину:
Слухай мене, реп’яхове сім’я, забавка вітру без вогнища, без крову! Ти — пилок з квітки, що зів’яла, ти, маленький, за вітром летиш, а я тепер — грунт, у який ти пустиш коріння, до неба здіймеш зелене віття. Я — твоя земля, опустись на мене, обіприся на мене. Тепер я тобі батько, пташка колібрі, що зняла пилок із зів’ялої квітки, щоб ти виріс квіткою сам і не був самотній. Тепер, дитино, я твій батько, я твоя домівка, з дахом, водою і вогнищем. Я даю тобі гніздо, маленька пташко-кетцаль, і хай обмине мене самота.
Отак і засинали старий і малюк на його грудях, котрі хоч і були жорсткі та кістляві, та для Кетци — так само ніжні, як пухова постіль.
У Кетці текла кров поневоленого народу акоуа. Його батько потрапив у полон під час завойовного походу, його віддали у жертву богові війни. Мати померла, заступаючи власним тілом трійко дітей від дощу зі списів та стріл. Для мешиків війна була не лише засобом захоплення нових територій і розширення меж імперії. Війна головно була джерелом нових життів, які подарують богам; під час кожного бою переможці прагнули захопити якомога більше полонених, щоб послати їх на обрядове жертвоприношення. Така доля спіткала не лише батька Кетци, а й двох його братів. Чи через те, що хлоп’я рано вирвали з материнських обіймів, чи то через те, що він на власні очі бачив її криваву загибель, але він конче потребував упевненості в тому, що його більше ніколи не буде покинуто. Хлопчик завжди прагнув бути поруч з Тепеком, і навіть коли старому доводилось ненадовго відійти, Кетца так лякався, що геть заклякав, не в змозі навіть заплакати. Розуміючи потребу зміцнити боязливе хлопчикове серце, старий мудрець обрав для нього такі уеуетлатоллі зі спадку своїх предків тольтеків, у яких ідеться не про всевладдя смерті та страху, а навпаки — про спокій перед лицем таємниці буття й про безстрашність перед потребою змиритися з неминучим.
Слухай-но, малеча, не варто боятися тіні, адже вона — то завжди тінь від світла. Раз і назавжди збагни, мій кетцалю, що смерті боятись не слід, бо вона ніколи нас не потривожить. Допоки всередині нас є життя, смерть до нас не прийде. А коли вона прийде, ми її вже не помітимо.
Хлопчик зростав, дослухаючись до цих слів, і вони сповнювали його кров і плоть, загартовуючи поволі його серце. Достоту як його предки, Тепек вірив, що єдиний ворог людини — це страх, син незнання, й що страх є найкращим засобом поневолити.
Споглядай, прислухайся, розумій — як влаштоване життя на землі. Не живи абияк, не йди, куди проляже шлях. Як жити, куди йти? Казатимуть тобі, малюче, пташко-кетцаль, сину мій, що земля — місце суворе, страшенно суворе. Але це правда лише для тих, хто блукає землею в сутінках, навпомацки. Якщо довіришся Кетцалькоатлю, богові світла, то тобі немає чого боятися. Пізнання, сину мій, то не потьмарення світла, як вважають багато хто, а рух уперед зі смолоскипом розуму в руці. Бояться того, чого не збагнуть; прагнення до пізнання — наче світло смолоскипа, й там, де засяє цей вогонь, згоряє страх, будь-який страх — раз і назавжди.