Венеційські купці мали довгий та безперестанний досвід стосунків зі Сходом. Під час перебування у Місті каналів Кетца добув кілька карт, які накреслив відомий купець, мабуть, один з перших, хто відвідав татарські землі та землі Катаю.
Про подорож мешиків на схід залишилось мало письмових свідчень, утім, можна виділити кілька місць на карті, які вони поєднали, й можна уявити, яких чудасій вони надивилися у кожному черговому царстві. Часом жовта шкіра мешиків та походження і зовнішність Кейко неабияк ставали їм у пригоді, а часом оберталися на майже нездоланну перепону. На відміну від Марко Поло, який мусив пересуватися суходолом, бо морські шляхи перекрили венеційці, команда мешиків не мала змоги покинути свої кораблі, адже іншого способу дістатися Теночтитлана, як морем, не існувало.
Отож, вони підняли якір у Венеції, вийшли в Адріатичне море й невдовзі дісталися острова Негропонт, який іще називали Евбея. Там Кетца дізнався про походження богів, які створили не тільки людей, а також інших богів, котрі поширилися Європою, обернувшись на різноманітних міфічних істот. У творах поетів стверджувалося, що на цьому острові Зевс, бог богів, одружився з Герою, своєю третьою дружиною, і від їхнього божественного шлюбу народилися Гефест, Арес, Іліфія та Геба. Загалом мешики виявили, що перекази про богів, які створили долину Анауак, ненабагато різняться від легенд про цих богів, оспіваних греками.
Невидимою ниткою поєднавши острови Егейського моря, що були ніби коштовні камінці з одного намиста, вони через Мармурове море дісталися Туреччини і врешті-решт опинилися просто біля воріт на Схід: Босфор, вузенький коридор, який веде до прекрасного Константинополя.
Кетца дізнався, що це місто, яке також називають Візантієм, де мінарети та гострі шпилі палаців змагалися між собою за панування у небі, колись був столицею всього світу, який він відкрив. Чи то пак був осердям найвеличніших імперій Нового Світу: Римської, Візантійської, а нині — й Османської. Константинополь правив за міст між Сходом і Заходом, і на той час османи докладали чималих зусиль, щоб цим мостом не проходив ніхто з невірних. Найголовніший храм, Аясофія, або Свята Софія, — залежно від того, чия була влада, був не лише символом міста. Цегла у його стінах була німим свідком історії: Цар Христос та Магомет сперечалися за цей храм з дня його спорудження. Він уже бував собором, потім мечеттю і, як подумки пообіцяв собі Кетца, врешті-решт стане святилищем Кетцалькоатля. Мешики збагнули, що Константинополь, інакше кажучи Некок, — що мовою науатль означало «обидва боки», — є найважливішою точкою на карті. Справді, той, у чиїх руках ключі від цього міста, має найбільше можливостей для підкорення світу.
Мешикська ескадра увійшла в Евксинський Понт, який був позначений на венеційських картах як Велике море, на північ від якого простягалося жахливе Царство пітьми. Мореплавці, проминувши порт Самсун, стали на якір у Трапезунді. Кетца отримав дарунок від одного з вельможних мусульманських касиків — коня та кобилу, які за красою та породистістю переважали всіх коней, які він вивіз із Іспанії, — тут розводили найкращих скакунів у світі.
Побувавши у Великій Арменії, Кетца збагатився найкращими тканинами й оглянув легендарні срібні копальні, які колись постачали коштовний метал у всю Європу. Він на власні очі побачив величну гору, яку у священних книгах називали останнім прихистком корабля, який, за переказами місцевих, зберіг усіх створінь, які живуть на землі, під час потопу, що спустошив Новий Світ.
Незрозуміло, яким чином кораблі Кетци перебралися з Евксинського Понту в річку Євфрат. Але за записами Кетци, він відвідав обидва місця, хоча жодна з водойм, які відомі у наш час, не поєднує це внутрішнє море з Месопотамією. Мешики пропливли водами, які у священних книгах тубільців звуться однією з річок раю земного, спинившись у Мосулі, де їх обдарували найтоншим шовком, прянощами та перлами. Вони відвідали Муссу, Мередину, а потому дісталися великого Баудака.
Місто Баудак, яке у книгах називають Суса, було заселене різноманітними народами: євреї, язичники, сарацини мешкали тут мирно. Тут Кетці подарували пару верблюдів. Капітан та його команда захопилися цими тваринами: як і коні, вони не лише були спроможні перевозити на спині вершника з обладунками, але й могли перетнути пустелю із запасом води, накопиченим у горбах. Сидячи на спинах цих дужих, шляхетних, легко керованих тварин, мешики перетнуть бар’єр пустель, який відділяє Теночтитлан від решти країн, а під час завоювання Нового Світу верблюди стануть просто-таки незамінними.