За вісімнадцять днів мешики вийшли у Перську затоку. Нарешті вони опинилися в Індійському морі! Найпершим місцем, де вони зійшли на землю, був Ормуз. Мешики вбачали у цьому маленькому містечку другі ворота, якщо першими вважати Константинополь, оскільки саме звідти брав свій початок шлях на Далекий Схід і, на думку Кетци, до самісінького Ацтлану. В Ормузькій затоці мешикам було непереливки, адже там віддавна снують пірати, які нападають на всі кораблі, що йдуть крізь цю затоку, везучи усілякі товари. Як свідчать нечисленні записи про цей відрізок подорожі, вояки Теночтитлана мали відчайдушно боротися не лише за свій дорогоцінний вантаж, але й за власні життя.
Врешті, вийшовши у відкрите море, маленька ескадра безперешкодно дісталася Індії, пливучи на схід. Кетца міг би написати книгу про всі дива, які пізнав у Індії, а може, й справді написав. Утім, про цей відтинок експедиції свідчень лишилось обмаль. Відомо, що Кетца захоплювався храмами, які цілком скидалися на святилища, зведені на його батьківщині, і розкішними палацами, подібними до оселі його тлатоані. Якщо у мешикському суспільстві держава височіла над кожним його громадянином, то у цій країні всесвіт ніби обертався навколо кожної окремої особистості. Утім, на відміну від італійців, які щедро розділяли з іншими свій особистий досвід і яких єднало солодке пізнання буття, тут кожен існував, немов замкнутий у власному світі. Хай знищаться міста цілком, упадуть династії правителів, виникнуть та занепадуть імперії, утворяться нові союзи, прийде моровиця й голод — ніхто й вусом не поведе. Усі поринули у споглядання власного духу. Якщо, на думку мешиків, потойбіччя не існувало, то для індусів смерть була незначущою обставиною, дрібницею між двома нескінченностями життя. Життя тривало у невпинних інкарнаціях, переселеннях душі з одного тіла в інше, які змінювали одна одну, аж поки не прийде істинне знання. З цього безугавного, неправильного відродження зрештою мала народитися покута. Якщо Новий Світ, яким знав його Кетца, жив у постійній суперечці між прихильниками Царя Христа і воїнствами Магомета, то в Індії всі суперечності ніби звалювали у величезне черево Будди й у тому велетенському череві все оберталося на гармонію.
У місті Каїлі Кетці хотіли подарувати двох слонів, але, зауваживши, що вантажопідйомність його кораблів не відповідає розмірам цих тварин, капітану мешиків подарували лише вагітну слониху, запевнивши, що слоновий рід продовжиться: індуси вміли за обрисами черева визначати, хто з’явиться на світ — самець чи самка. Мешики й гадки не мали, що на землі існує таке величезне чудовисько, втім, таке могутнє й слухняне водночас. Тепер каравела — подарунок іспанської королеви Ізабелли — справді скидалася на міфічний ковчег, кістяк якого, за переказами, поховано на верхівці гори Арарат. Коні, верблюди, слони, птахи, гризуни й навіть комахи заповнювали трюми другого корабля маленької ескадри. Й з вантажем усіх цих дивовиж мешики відходили з Каіла, тримаючи курс на схід.
За кілька днів плавання вони дійшли до Малої Яви, міста Суматра, яке ще називають Золотий острів. Кетца та його команда переконалися, що деякі тутешні гори дійсно вилискують жовтим сяйвом, та й загалом золотом ця земля багата не менше за долину Анауак. Звідси починався морський міст, який вів у справжній Катай. Нарешті воїни Теночтитлана потраплять на землю, що захищала їх своїм іменем перед усіма народами, у яких вони гостювали! Їх так довго вважали мешканцями Катаю, що вони вже й самі безмаль не повірили, що походять саме звідти. Й, можливо, вони мали рацію.
Тепер вони йшли морем Сін, обходячи роздуте черево східної частини світу, повсякчас завертаючи у порти: Сайгон, Фучжоу, Сяншан, Сянган, Сянчжоу і Тичжоу. Й що більше міст та селищ вони відвідували, то важче було здолати відчуття, що все навколо їм знайоме, незважаючи на те, що мешики ніколи не були у цих землях. Це відчуття перейшло у цілковитий подив, коли біля входу в один з палаців у місті Тундиньфу мешики побачили зображення Кетцалькоатля, котрого годі було з кимось сплутати.
23
Далека батьківщина
Ось вона, просто перед очима ошелешених воїнів-першопрохідців — перната змія, символ Кетцалькоатля. Виявилося, що в Катаї це зображення так само поширене, як і в Теночтитлані; мешики переконалися в цьому, мандруючи дрібними й великими містами, які були розсипані по всьому узбережжю. Достоту та сама фігура: жорстоке обличчя, ікла, що стирчали з-під м’ясистих губ, роззявлена квадратна паща, жаский погляд, хвилясте зміїне тіло й барвисте пташине оперення — усе це мав і Кетцалькоатль. Кетца вперше відчув упевненість у тому, що земля Ацтлану вже десь неподалік.