28
Вартовий у краю чайок
Кетца втратив один зі своїх кораблів, частину команди й будь-які докази подорожі, яку здійснив. Він втратив батька й обох жінок, яких кохав. Утім, він досі все ще міг втратити чимало: свою батьківщину. Теночтитлан у небезпеці. Йому якнайскоріше треба поговорити з тлатоані. Із замираючим серцем, силкуючись накульгувати майже непомітно й поводитися, як годиться справжньому капітанові, Кетца попрямував до Головного храму.
Щойно прибувши до Уей-Теокаллі, Кетца дізнався, що імператор Тицок, який в усьому сприяв його експедиції, помер і тепер на троні сидить Ауїцотль. Новий тлатоані гадки не мав про завдання, яке дав його попередник молодому капітанові. Кетца переказав імператорові свою подорож у найдрібніших подробицях. Він переповідав про землі, які розташовані за вісімдесят днів ходу на схід, розповів про завойовницькі заміри іспанців та португальців і про свою зустріч з королевою Ізабеллою. Ауїцотль був незворушний, мовчки слухав і лише зручніше вмостився на троні. Тоді Кетца повідав державцю про мореплавне мистецтво європейців, про чудових, сильних, покірних тварин, яких вони мають, — про коней, які дозволяють військові просуватися стрімкіше, причому в суцільному строю. Він описував вози, що котяться на колесах, зброю, здатну розбивати стіни й кам’яні укріплення фортець. Він пояснював імператорові, що коли додати до війська мешиків кавалерію та озброїти вогнепальною зброєю, вони стануть непереможними. Він розповів, як його загін за кілька годин спромігся захопити владу над містом Марсель, полонивши головного касика, знешкодивши його вартових і взявши палац приступом. Йому бракувало слів, щоб розповісти про всі дива, які він бачив у Венеції, сестрі-близнючці Теночтитлана, Флоренції і решті італійських королівств. Кетца намагався не дивитися тлатоані у вічі, але сповнював свої слова такими почуттями, що часом забував про правила. Стоячи на колінах перед імператором, Кетца розповідав про ворота між двома світами — неймовірний Константинополь, про міста, розсипані уздовж Межиріччя, розповідав про верблюдів, істот, здатних перетинати пустелі, зберігаючи воду у горбах на своєму хребті; юнак поділився враженнями про Індію та Катай. Потім Кетца надовго затих, добираючи слушних слів, і нарешті, підвівшись на ноги, розповів Ауїцотлеві, що відвідав загублені землі Ацтлану, прабатьківщину мешиків, звідки почав свій шлях великий Теноч. Капітан мешиків сподівався, що, хоч би почувши таке, імператор заговорить, утім, не дочекавшись жодного слова, повів розповідь далі: обігнувши береги острова, що зветься Сипанго, його загін поплив далі на схід, таким чином здійснивши навколосвітню подорож, і дістався земель імперії в Оашаці.
Та й зараз тлатоані не прохопився ані словом. І тоді з-за трону Ауїцотля, з пітьми, виступила, трусячись, згорблена тінь. Кетца упізнав у цій старечій постаті свого давнього ката, жерця Тапацоллі. Спираючись на палицю, хисткою ходою жрець підійшов до Кетци і до болю знайомим голосом проказав:
— Мабуть, ти привіз нам якусь дивовижу з тих, про які розповідав?
Кетца, знову впавши на коліна, зайшовся у німому риданні. Він ридав так, як плачуть лише діти і як не плакав з дитинства. Він вважав марним розповідати, що всі свідчення його подвигу спочивають на океанському дні. Він вважав за даремне говорити про це чи про будь-що інше. Він узагалі вирішив не додавати жодного слова до сказаного.
Кетці, якого вигнали вдруге, було наказано знову повернутися до Уастеки — але тепер у місто Безумців. Маоні та решту уастеків, які подорожували разом з Кетцою, принесли в жертву перед Уей-Теокаллі як ворогів Теночтитлана. Решта членів експедиції повернулася до своєї в’язниці, з якої колись розпочали свою путь.
Кетца навчився злазити на дах свого притулку — нема вже куди вище — із того місця, скорчившись, зі світання й до смеркання споглядав море. Поки решта в’язнів блукали дворищем, несучи на плечах тягар власних жахіть, уголос розмовляючи з демонами, що заселили їхні голови, Кетца, не кліпаючи, пильно чекав на ту мить, коли на обрії вигулькнуть щогли кораблів адмірала її величності, які несуть із собою богів смерті та руйнування.