Вже дитиною Кетца знайшов своє покликання, котрому судилося визначити все його життя.
6
Плавуче дерево
З раннього дитинства Кетца виказав чималий хист у проектуванні й будівництві човнів. Спочатку він майстрував іграшкові каное, видлубуючи стовбури тростяних дерев обсидіановим наконечником. Ці витвори разюче скидалися на справжні човни: якщо не зважати на розміри, то різниці було не помітно. Малюк годинами міг просиджувати на березі каналу, спостерігаючи, як його човники долають небезпеку, яку він сам же й влаштовує: плескання двома долонями по воді — ось тобі й буря. Вивчаючи обставини, за яких його витвори йшли на дно, він удосконалював свої човни, тож незабаром вони могли встояти за будь-яких штормів. Невдовзі моделювання каное поступилося місцем складнішій техніці — поєднанню глиняних черепків та переплетених стебел.
Кетца полюбляв ходити на базар, щоб годину за годиною спостерігати за тим, як майстри будують човни. З плином часу він потоваришував з одним із них — чоловіком, якого зістарило радше горе, ніж роки. Майстер скидався на старого шкарбуна, але мав молоді й вправні руки, коли справа стосувалася длубання дерев чи перев’язування сухих стебел. Кликали його Мачаною, що означає «латати тростину». Дружба та була мовчазною. Дитина та старий майже не розмовляли. Мачана доручав хлопцю неважку роботу: пошукати трави для перев’язування очерету чи виставити на берег уже готове каное. Невдовзі малий став учнем у майстра й надвечір отримував жмут пречудових тростин, які ідеально годилися для побудови маленьких човнів. Кетца мав до свого наставника чудне почуття захоплення та мовчазного співчуття: хлопчина не міг збагнути, чому майстер особисто не прагне вирушити у путь на чудових каное, які власно збудував, а цілий день сидить, скорчившись, на одному місці. Творець тисячі човнів жодного разу не перетнув озера; навіть казали, що він ніколи не полишав острова. Ба більше: старий мешкав по сусідству зі своєю майстернею, тому взагалі не мав власного човна. Якось Кетца сором’язливо зауважив майстру на таку суперечність й у відповідь почув таке:
— У тому ти живеш, що збудував.
З цього мудрого вислову Кетца зробив висновок, що майстер спроможний об’їхати озеро, побувати на всіх річках, які мають з нього витоки, на усіх морях, куди ці річки впадають, ніколи не покидаючи меж базару.
Мачана вчив свого учня: що більше праці він вкладе у побудову човна, то далі зможе дістатися. А хлопчик дійсно прагнув дістатися якнайдалі. Він мріяв не лише про те, щоб переплисти озеро й побачити на власні очі найближчі річки — аж ніяк, він мріяв доплисти до моря й, наче цього замало, — поглянути, що є там, на іншому березі. Й щоб здійснити цей задум, він мав побудувати човен, спроможний витримати припливи й відпливи, вітри та бурі.
Одного разу, прийшовши на базар, Кетца зауважив, що Мачана чекає на нього, сидячи на колодах, і має якийсь незвичний вигляд. Старий повідомив, що настала визначна мить: як плату за допомогу хлопчика протягом усього цього часу він вирішив подарувати Кетці своє найкраще каное.
— Ось воно.
Кетца роззирнувся, але нічого не побачив. Поглянувши на причал, не зауважив там жодних нових акальї. Радість, що попервах сповнила хлопчика, почала стрімко танути, тому старий поквапився пояснити:
— Найперше, чого має навчитися будівничий човнів, — це навчитися бачити. Твоє каное — просто перед тобою.
Лише після цих слів Кетца зауважив колоду. Це був кривий кострубатий стовбур якогось темного дерева. Відчувши, як розчарувався Кетца, Мачана суворо застеріг, що справжній будівничий човнів найперше бачить не колоду, а каное, котре в ній приховане. Утім, окрім кривої і чудної форми, хлопчик не помітив у колоді нічого потужного. Він щодня мав справу з набагато гарнішою деревиною. Тоді майстер додав, що будівничий кораблів, перш, ніж побачити каное у стовбурі, має бачити під корою деревину.