Ми сиділи у реба Герцля, їли надзвичайно смачну фаршировану щуку, яку приготувала дуже вправна його жона Ребека, і пили солодке грецьке вино. Розмовляли за високе.
- Як ви думаєте, реб Самуелі, - спитав мене шановний Герцель, - якщо ґой Гуляницький зі своїми п’ятьма тисячами козаків витримає облогу Конотопа стами тисячами вояцтва ґоя Трубєцкого ще два тижні, то за скільки я продаватиму їм штоф горілки?
- Невже за дукат?
- А шо ви собі думаєте?!
- То ви маєте добрий гендель. Позичте мені сто червінців…
- Охо-хо-хо, реб Самуелі, реб Самуелі, хіба ви не знаєте, які тепер тяжкі часи. Я вам позичу тридцять срібних цехінів. Скуштуйте ще щуки.
- Чи ви знаєте, реб Герцель, як давно я не їв справжньої фаршированої щуки з медом?
- Це я не знаю, скільки ви не їли такої щуки? Це я не знаю, який тепер тяжкий час? Ха!
- А ви знаєте, реб Герцель, що на порятунок ґоя Гуляницького йде ґой Виговський зі страшною силою - козаки, поляки, татари?
- Шо, я не знаю цих татар? Вони беруть ясир. А ви знаєте, реб Самуелі, вони хочуть, аби нас уже не було?
- Не діждуться!
… Ще два тижні я жив у корчмі енерґійного Герцеля, щуки більше, правда, не їв, бо облога давалась взнаки. Але на то ми й богообраний народ, аби не пропадати з голоду на цій ґойській війні. Ми мали вдосталь іншої риби, хліба, і навіть молока та меду. На другий день їх ґойського християнського свята - Петра і Павла - до мене підійшов шановний Герцель і сказав радісно:
- Ви чули, реб Самуелі, ці ґої побили тих!
- Так чого ви крутите, чого не підіймаєте ціну за штоф горілки до одного дуката з половиною?
- А ви не чули, що вони розбили їх, облоги Конотопа вже нема, полковник Гуляницький геть погнав князя Трубєцкого в Московію, а князя Пожарского зарізали татари?
- А звідки сили в того Гуляницького з його п’ятьма тисячами козаків розбити двісті тисяч московитів?
- Як, ви не знаєте, йому на допомогу прийшов гетьман Виговський? Ґой.
- Сам?
- Сам, з козаками, поляками і татарською ордою! Ви не знаєте, що вони розбили московських ґоїв? То я вам розповім. Слухайте мене. Гетьман Виговський напав на князя Трубєцкого, розбив його вщент. Ви не знали? Стріляли в них з мушкетів, як на полюванні куріпок… Тридцять тисяч московського трупу… тридцять тисяч кацапів уже не запишеться в Чорну сотню!
- Я вітаю нас, реб Герцель, а разом з нами вітаю весь український нарід!
- Ви думаєте, реб Самуелі, що цей український нарід не на нашу голову? Згадайте, що було десять років тому. Згадайте того фюрера Хмельницького та його запорізьких есесівців!
… Важко мені було щось заперечити цьому мужньому єврейському сподвижнику, який не дезертирував з поля впливу, не втік з цієї оскаженілої країни, яку покарав Всевишній. Покарав за невинну корчмарську й орендаторську кров, за спалені ґуральні й монопольки, за розграбовані ломбарди й міняльні контори, за знищені банки й зарізаних лихварів, за розтерзаних канцеляристів на недержавній службі…
Попіл спалених канцелярій мусить стукати у наші… наші, словом, ясно.
… Через цю ґойську війну я не зумів виконати завдання редакції і написати серію репортажів про функціонування фінансово-промислової групи «Ґевел ґаволім»*, яка ще до голокосту Хмельницького функціонувала у східноевропейському регіоні. Я мав відвідати канцелярії «ҐҐ» у Кракові, Варшаві, Яссах, затим у Криму, а згодом у Києві, Чигирині, Чернігові, потім - у Москві. Не вийшло, шановні читачі, через цю війну я надовго засів у Конотопі. Але звідки взялась ця війна, чи реб Борисовський з московської канцелярії «ҐҐ» не задумав здійснити перерозподіл сил і капіталів у самій фінансовопромисловій групі «Ґевел ґаволім»? Чи не звідти ростуть вушка цієї війни? Бо чи зумів би князь Трубєцкой без грубих грошей спорядити 200 тисяч війська для походу на Україну?
* Щось по-єврейськи, щось про суєту суєт. - Вид.
Але нема, як кажуть місцеві ґої, лиха без добра. Перебуваючи у Конотопі, спочатку в облозі, а згодом під час святкування козаками їх великої перемоги, я нарвався на страшенну таємницю, з якою й хочу поділитися з вами, шановними читачами.
Просто перед моїми вікнами декілька козаків замордовували за шпигунство на користь Москви старого єврея зі срібною бородою. Старий верещав і випручувався. Тоді Кудря з мортирної команди взяв його голову і сховав її у себе під пахвою. Єврей затих і розчепірив ноги. Кудря правою рукою витягнув кинджал і обережно зарізав старого, не забризкавшись. Потім він стукнув у зачинену раму вікна.
- Якщо хто інтересуєтся, - сказав він, - нехай прибере. Це свобідно…
І козаки завернули за ріг*.
* Цей випадок може підтвердити хаджибейський раббі Ісаак Бабель.
Я вибіг з будинку, старий єврей був уже цілком мертвий. З власником Конотопської корчми ми занесли труп нещасного в приміщення і поклали на лаву. Згодом прийшов кантор і пронизливим голосом заспівав «Ел молей рахім».
Раптом я побачив, що з пазухи трупа виглядає ріжок білого паперу. Дуже білого, як на XVІІ ст. Непомітно для євреїв я витягнув цей папір, сховав собі під полу і вийшов у другу кімнату.
Ви знаєте, що то був за папір? Таких паперів не могло бути в XVІІ ст., бо це був дуже білий, як би тепер сказали офсетний, папір. Але це ще не все, - списаний цей папір був не бузиновим чорнилом гусячим пером, а на ньому, - спочатку я своїм очам не повірив, але згодом це підтвердили зрілі очі корчмаря Герцеля та молоді очиці малого Хаїмка, його сина, - нахабно, як на XVІІ ст., розмістився шрифт комп’ютерного набору. «Пентіум» чи «Макінтош», не можу сказати, але одне очевидно: цей аркуш білого фінського паперу побував у лазерному принтері. Звичайно, ви можете мені й далі не вірити, але текст було написано російською мовою. Я прочитав цей текст єврейській громаді Конотопа мовою ориґіналу, - вони нічого не зрозуміли, я переклав їм українською, - вони нічого не зрозуміли, я сяк-так переклав їм спочатку арамейською, потім на івріт, - вони нічого не зрозуміли, тоді я якось переклав на ідиш, - вони нічого не зрозуміли… І не могли зрозуміти, бо й я сам, людина кінця XX ст., мало що зрозумів. Чому, по-перше, цей текст російською мовою; по-друге, навіщо, кому й куди ніс цей папір покійний єврей із срібною бородою; звідки в XVІІ ст. комп’ютер «Ай-Бі-Ем»? І так далі… Ех, гарячий ти на руку, запорожцю Кудре!
Зрозуміло, і це цілком очевидно, що цей текст - брудна антисемітська фальшивка, дуже хитро замаскована під витвір самих же євреїв. Розрахунок авторів цієї юдофобщини: зробити так, аби подумали, що це робота євреїв, спрямована на викриття антисемітів, що, зрештою, після всебічного аналізу мало би вдарити по світовому єврействі. Кому це вигідно? Та тим, хто хотів би, аби нас вже не було. Звичайно, вони не діждуться! Тому для того, щоби знати, як лицемірно і цинічно працює світовий антисемітський центр, наважуюсь оприлюднити цю фальшивку. Хоча загадки залишаються: а) чому текст російською; б) куди його ніс покійний старий єврей; в) звідки в XVІІ ст. комп’ютер «Пентіум», і т.д. Зрештою, як усе це потрапило в Конотоп XVІІ ст.? Кому було вигідно АЖ ТАК змістити часово-просторовий континуум? Ось, прочитайте цю маячню і скажіть самі! Ні, ви таки прочитайте!
Декалог арійця*
* Переклад з російської. - Вид.
1. Світом правлять три «М» - масони, мафія і мусульманські кола. Два перші «М» - ворожі арійським націям (германці, романці, слов’яни).
2. Найсильніше з трьох «М» перше - масони, їм протистоїть третє «М» (мусульмани). Ворог нашого ворога - наш друг. Саддам Гусейн - остання опора арійського світу.
3. Пахани М1 (масони) - фінансисти іудейського племені: Цороц та йому подібні. Центр М1 не в Єрусалимі, а на Волл-стріт.
4. Держава Ізраїль - «потьомкінське село» - показуха для наївних. Це те саме, що тризуб і синьо-жовта фана, які номенклатурна олігархія справила національно стурбованим хохлам.