— Конраде, це ж так просто! Все виховання зводиться до одного: коли дитина робить щось гарне, її хвалять, а коли вона робить щось погане, її або лають, або не звертають на неї уваги. Отже, за гарне хвалять, а за погане карають, зрозумів?
Конрад кивнув головою.
— А щоб перевчити тебе, ми робитимемо те саме, тільки навпаки. Отже, за погане хвалитимем, а за гарне каратимем.
Конрад зрозумів і це.
— А щоб перевчити тебе дуже швидко, нам доведеться вдаватися до надзвичайних заходів…
— …яких вимагають надзвичайні обставини, — перебив її Конрад.
— Саме так! — сказала Кіті.
— І що ж я повинен тепер робити? — запитав Конрад.
— Тепер ти прокажеш усі лайливі слова, які знаєш.
— Я не знаю ніяких лайливих слів.
— Неправда, — заперечила Кіті. — Флоріан так часто прозивав тебе всілякими словами, що ти якісь та повинен був запам’ятати!
Конрад спаленів.
— Та запам’ятав, але я таких слів не можу вимовити. Мені стискає горло, і вони застряють там.
— Кажи впереміш, одне гарне слово, а одне лайливе, — запропонувала Кіті.
— Ласкава пані, — почав Конрад і крикнув: — Ой!
Крикнув тому, що Кіті вколола його шпилькою в руку. Це був один із способів переучування.
— Бо… — знов почав Конрад, але не доказав, слово застрягло йому в горлі. — Бо… — ще раз спробував він.
Кіті підбадьорливо кивнула йому головою і шепнула:
— Пробуй доти, аж доки не вимовиш.
— Бо… бо… бо… бовдур! — видушив нарешті з себе Конрад.
Кіті нахилилася й поцілувала його в щоку. Конрад радісно усміхнувся.
— А тепер кажи навпереміш: «бовдур» і «ласкава пані»! — звеліла Кіті.
Конрад послухався. Після кожного «ласкава пані» Кіті колола його в руку, а після кожного «бовдур» цілувала в щоку.
Через десять хвилин Конрадові перехотілося казати «ласкава пані». Він казав лише «бовдур, бовдур, бовдур» і після кожного слова отримував поцілунок.
— Молодець, Конраде! — захоплено вигукнула Кіті. — Ти засвоюєш науку навдивовижу швидко!
І вона влаштувала йому перший екзамен. Він підійшов до телефону й набрав номер — якийсь 25–79–51.
— Губер слухає, — озвався чоловічий голос.
Конрад ковтнув слину, горло йому стиснуло, на лобі виступив піт.
— Ну, кажи ж! — шепнула Кіті.
— Вибачте, — мовив Конрад у трубку.
Тоді Кіті піднесла йому шпильку до самого носа. Конрад заплющив очі, ще раз ковтнув слину і сказав у трубку:
— Ви бовдур! — І поклав трубку.
Кіті за те поцілувала його в обидві щоки. Вона вирішила, що на сьогодні науки вже досить і тепер можна гратися.
— Ти принесла вікторину?
— Ні, ми будемо гратися в мальовані стіни, — сказала Кіті й тицьнула йому в руку червону й зелену крейду.
Конрадові, звичайно, не хотілося малювати. Він вважав, що панові Егону це не сподобається.
— Не думай ти про того Егона, — сказала Кіті. — Краще подумай, які б ти квітки хотів намалювати.
— З отаким стеблом, — сказав Конрад і перелякано завмер, бо несамохіть намалював на стіні зелену лінію.
— Добре, Конраде! Чудово! Ти молодець! — похвалила його Кіті й засунула йому в рот м’ятний цукерок.
М’ятні цукерки Конрад любив найдужче.
До шостої години він виїв цілу коробочку м’ятних цукерків і розмалював усі стіни, де не висіли картини. Коли пан Егон після закінчення робочого дня піднявся до вітальні й побачив розмальовані стіни, він мало не вмер на місці, але Кіті нагадала йому:
— Надзвичайні обставини, пане аптекарю…
— …вимагають надзвичайних заходів, я знаю, знаю! — зітхнув пан Егон.
І тоді Конрад тричі назвав його бовдуром.
— Ви повинні похвалити його, — шепнула Кіті на вухо панові Егону, — а то всі мої зусилля будуть даремні!
Це була найтяжча хвилина в житті пана Егона. Він нахилився до хлопця і сказав йому:
— Як ти гарно навчився казати «бовдур», синку. Я пишаюся тобою!
Кіті вирішила задля безпеки не ходити до пані Бартолотті. І Берті Бартолотті вирішила з тієї самої причини не ходити до пана Егона й не бачитися з Кіті. Але Кіті й пані Бартолотті знайшли легкий спосіб перемовлятися. Через витяжний отвір у ванній кімнаті. Адже ванна кімната Рузік містилася якраз під ванною кімнатою пані Бартолотті. І в обох біля ванни був чотирикутний заґратований отвір для вентиляції. Скажеш у нього слово, і тебе дуже добре чути і вгорі, і внизу. Кіті й пані Бартолотті визначили час для своїх розмов. Щовечора рівно о сьомій і о пів на другу кожного дня. А якби треба було повідомити щось непередбачене, то вони домовилися так: якщо така потреба виникне в пані Бартолотті, вона в кухні заб’є три цвяхи в стіну, а якщо Кіті матиме якусь звістку, то заграє на губній гармонії, бо крізь стіни було чути і те, й те.