Засідання палат є відкритими, однак інколи проводяться і закриті засідання у випадках, якщо резолюція про це прийнята 2/3 голосів присутніх членів (ст. 62 Закону про Парламент). Кожна палата веде протоколи своїх засідань. «Ці протоколи повинні друкуватися і розповсюджуватися для ознайомлення за винятком тих протоколів, котрі визнаються секретними» (ст. 57 Конституції).
Кожна палата обирає на весь термін повноважень головуючого, його заступника, тимчасового головуючого, головуючих постійних комісій та генерального секретаря палати (ст. 58 Конституції). Головуючі палат та їх заступники виконують обов'язки з підтримки порядку в палатах та слідкують за виконанням порядку денного. Для того щоб забезпечити безсторонність на засіданні Парламенту, вони, як правило, призупиняють відносини зі своїми партіями. В палатах створюються партійні фракції (щоб створити фракцію, необхідно 2 депутати), котрі відіграють важливу роль у розподілі міністерських портфелів.
У діяльності Парламенту важливу роль відіграють постійні парламентські комісії. Згідно із Законом про Парламент Палата представників має 20 таких комісій (ст. 41, п. 2 Закону про Парламент): у справах Кабінету міністрів, місцевої адміністрації, з питань юстиції, зовнішньої політики, державних фінансів, освіти, з соціальних питань, з трудових питань, з питань сільського, лісового та водного господарства, з торгівлі та промисловості, з питань зв'язку, транспорту, будівництва, суспільної безпеки, науки і техніки, навколишнього середовища, а також бюджетну, ревізійну, дисциплінарну комісії і комісію з організації внутрішньої роботи Парламенту.
Палата радників має 17 комісій (ст. 42, п. З Закону про Парламент) — таких самих, окрім комісій з питань науки і техніки, суспільної безпеки і навколишнього середовища. Ці комісії складають основу механізму розробки та прийняття рішень у Парламенті Японії. До складу комісій входять представники різних партій пропорційно представництву цих партій у відповідній палаті. Депутати, як правило, не є експертами з питань, які обговорюються в комісіях, тому Закон про Парламент в ст. 43 передбачає, що у випадках, коли для діяльності комісії необхідна участь спеціально підготовлених членів, до її складу можуть входити спеціалісти з проблем, які розглядаються.
Таким чином, у роботі комісії можуть брати участь і не парламентарії. Кожен парламентарій зобов'язаний бути членом хоча б однієї комісії (ст. 42, п. 2 Закону про Парламент). Засідання комісій можуть бути двох видів: робочі й загальні. На робочих засіданнях обговорюються найважливіші питання, як правило, в присутності членів Кабінету. На загальних розглядаються звичайні питання за участю парламентських секретарів.
Головним завданням Парламенту є прийняття законів та державного бюджету. В законодавчому процесі нижня палата має більшу вагу, оскільки палата представників може подолати вето Палати радників шляхом прийняття закону вдруге 2/3 голосів, причому не від загальної кількості депутатів, а від кворуму (1/3 складу палати — ст. 59 Конституції). Також, якщо Палата радників не прийняла рішення щодо законопроекту протягом 60 днів після отримання його з Палати представників (для бюджетного закону цей термін скорочується в два рази), то рішення палати радників вважається рішенням Парламенту.
При кожній палаті діє законодавче бюро, котре допомагає депутатам при підготовці законопроектів.
Згідно із Законом про Парламент право на законодавчу ініціативу мають депутати Парламенту і Кабінету міністрів. Законопроект може бути представлений на розгляд Парламенту, якщо його підтримали 20 депутатів або 10 радників. Якщо мова йде про бюджет країни, то його повинні підтримати не менш як 50 депутатів або не менше 20 радників. Народна законодавча ініціатива Японії невідома.
На першому етапі розробка законів ведеться в департаментах відповідних міністерств. Далі через керівництво міністерства документи потрапляють до канцелярії Прем'єр-міністра, потім до Прем'єр-міністра і тільки потім у Парламент, де над ним починають працювати у відповідних комісіях і в законодавчих бюро палат. Якщо комісія дає позитивний результат, проект виноситься на пленарне засідання і обговорюється у двох читаннях. Законопроект, за винятком особливих випадків, які передбачені Конституцією і пов'язаних із наданнями Палаті представників більших можливостей, стає законом після прийняття його обома палатами (ст. 59 Конституції). Якщо думки палат розійшлися, то на допомогу їм створюється паритетна узгоджувальна комісія (10 депутатів та 10 радників).
Парламент має виключні повноваження щодо розпоряджень державними фінансами (про це свідчить ст. 85 Конституції). Порядок складання і затвердження державного бюджету визначені в Законі про фінанси 1947 р. Кабінет складає і передає Парламенту на обговорення і затвердження бюджет на кожний фінансовий рік. Проект бюджету потрапляє до Палати представників (ст. 60 Конституції), після цього головуючий передає його на розгляд до постійної бюджетної комісії. Бюджетні комісії вважаються найважливішими, тому що вони є найбільшими за кількістю депутатів (у бюджетній комісії Палати представників 50 членів, а в Палаті радників — 45). Обговорення законопроекту про бюджет відбувається за участю Прем'єр-міністра і всіх членів Кабінету, це робиться для того, щоб вони могли дати відповідні пояснення і відповісти на запити представників політичних партій. В обговоренні бюджету беруть участь і представники громадськості. Будь-яка людина може взяти участь в обговоренні бюджету. Директор бюджетної комісії відбирає кілька чоловік, які будуть брати участь у дебатах. Якщо законопроект про бюджет відхиляється бюджетною комісією Палати представників, тоді Кабінет міністрів повинен підготувати новий проект бюджету, котрий знову проходить весь шлях обговорення. Після затвердження бюджету Палатою представників його направляють до Палати радників, де процедура обговорення повністю повторюється.
Рішення палат, як правило, приймаються простою більшістю голосів. В Японії застосовують три форми голосування: вставанням, таємним голосуванням та незапереченням.
Прийнятий закон підписується міністром, який відповідає за його виконання, контрасигнується Прем'єр-міністром і направляється Імператору для промульгації. Закон повинен бути надрукований протягом ЗО днів і вступає в силу через 20 днів після публікації.
Парламент також відтворює і контрольні функції за діяльністю уряду. Як нам відомо, Кабінет міністрів Японії повинен користуватися підтримкою Парламенту з питань політики, яку він проводить. Гарантією цього є інститут парламентської відповідальності Кабінету, який складається із наступних елементів: по-перше, кандидатура на посаду Прем'єр-міністра формально обирається палатами Парламенту (фактично це лідер партії парламентської більшості), по-друге, нижня палата може прийняти більшістю голосів резолюцію про недовіру Кабінету. Основною формою контролю є інтерпеляція, подати яку може будь-який депутат Палати представників через головуючого палати, а відмову головуючого депутат може оскаржити на пленарному засіданні палати. Відповідь на інтерпеляцію депутат повинен отримати протягом 6 днів в усній або письмовій формі. В Конституції Японії закріплено право кожної палати проводити розслідування з питань державного управління (ст. 62 Конституції). До форм контролю належить також і загальна дискусія з питань політики, яку проводить уряд на початку кожної сесії, коли в Парламенті виступають Прем'єр-міністр, міністр фінансів та закордонних справ.