Особливо широко представлені в Конституції норми соціально-економічних прав, котрі також поширюються не тільки на громадян Бразилії. До них відносять право на працю, відпочинок, освіту, охорону здоров'я, соціальне забезпечення, соціальний захист. Особливу групу соціальних прав складають права трудящих. Сюди належать право на страйки (робітники самі приймають рішення про час страйку і про свої вимоги), право на створення профспілок, право трудящих на 13-у заробітну плату до Різдва, на участь в управлінні підприємствами і участь у розподілі прибутків, право на соціальне забезпечення. Окремо говориться про права пенсіонерів: пенсія не повинна бути нижче прожиткового мінімуму, вона повинна підвищуватися з урахуванням інфляції, пенсіонер також повинен отримувати 13-у пенсію наприкінці року. Однак слід мати на увазі, що при реформах (ревізіях) Конституції в 1994–1999 pp. деякі з цих положень, а також деякі положення економічного характеру, були виключені із тексту Основного закону, бо виконати їх було неможливо.
Політичні права, які закріпленні в бразильській Конституції, мають в основному традиційний характер: виборче право, свобода слова, зборів, об'єднань тощо, але деякі з них трактуються значно ширше, ніж у попередніх бразильських конституціях. Наприклад, «створення об'єднань і право проводити збори в місцях, відкритих для публіки, тепер не вимагає застосування дозвільного порядку».
До сфери особистих прав і свобод Конституція включає як традиційні права, так і деякі з тих, що є новими для конституційного права. До числа традиційних належать: недоторканність особи, житла, таємниця листування, право habeas corpus, та інші процесуальні права (арешт за судовим рішенням або на місці злочину, право обвинуваченого на захист тощо). Деякі процесуальні права отримали в Конституції деталізацію (наприклад, коли йдеться про затримання людини, необхідна присутність адвоката). До числа нетрадиційних норм права, які, до речі, зустрічаються і в інших нових конституціях, належить і право на інформацію і поширення інформації, процедура habeas data — право бразильських громадян й іноземців, які проживають у країні, отримувати всю інформацію про себе, яка знаходиться в державних установах, права споживачів, право кожного на збалансовану екологію.
Колективні права також сформульовані в Конституції достатньо широко. В ній збережені положення, які раніше були закріплені в основних законах Бразилії, мається на увазі право на «народну дію»: колективні вимоги трудящих про відміну актів державних органів, які зазіхають на національну мораль, навколишнє середовище, охорону здоров'я. В Конституції також іде мова і про права політичної опозиції (зокрема, вона повинна мати доступ до всіх офіційних документів уряду, а її представник може увійти до деяких дорадчих органів при найвищих посадових особах держави), вводиться поняття колективної безпеки, говориться про право на самовизначення.
§ 3. Вищі органи державної влади
Національний конгрес. Статус бразильського парламенту — Національного конгресу визначено в гл. 1 «Про законодавчу владу» розділу IV Конституції країни.
Національний конгрес складається із двох палат: Палати депутатів (513 чоловік), яка є органом загальнонаціонального представництва, і Федерального сенату (81 сенатор) — палата представництва суб'єктів федерації.
Нижня палата Національного конгресу — Палата депутатів обирається терміном на чотири роки за пропорційною виборчою системою і, на відміну від США, відповідно до Конституції Бразилії, у виборах бере участь населення федеральної території і федерального округу на рівних підставах. У результаті використання пропорційної системи виборів у палаті депутатів представлені кілька партій, більшість з яких має невелике представництво. Однак слід зауважити, що така роздробленість при даній формі правління об'єктивно послаблює Парламент і посилює владу Президента.
Сенат складається із представників штатів і федерального округу, сенаторів і їх заступників (по три сенатори і по два заступники кожного сенатора). Території в сенаті не повинні бути представлені.
Правовий стан депутатів, сенаторів та їх заступників відповідає принципам парламентаризму (вільний мандат, імунітет, індемнітет). Судити членів Парламенту за скоєні злочини може тільки Верховний федеральний суд, під час війни їх можна призивати в армію, але тільки з дозволу відповідної палати, депутатам і сенаторам, а також їх заступникам заборонено займатися комерційною діяльністю, вони не мають права поєднувати свій пост із посадою міністра, губернатора, секретаря штата, префекта федерального округу. Член Парламенту Бразилії отримує за свою роботу зарплатню в розмірі 150 тис. дол. США на рік.
Кожна палата створює свої керівні і внутрішні органи, приймає свій регламент; крім того, існує також спеціальний регламент засідання обох палат.
Палати обирають головуючих (як правило, із найбільш численної фракції) та їх заступників (із інших фракцій), секретарів, галузеві постійні комісії, інколи створюють і тимчасові комісії (в тому числі об'єднані комісії палат), слідчі комісії. Комісії створюються пропорційно чисельності партій та блоків. Вони мають право викликати міністрів, які звітують, вони знайомляться з річними звітами різних міністерств та відомств, приймають петиції та заяви від громадян про свавілля влади, обговорюють законопроекти і державні програми, однак жодних вказівок міністрам вони не мають право давати.
Відповідно до традицій, які запозичені з Конституції США, діюча бразильська Конституція спеціально встановлює повноваження Національного конгресу. Компетенції Національного конгресу розподіляються на дві групи повноважень.
Перша група — це такі повноваження, які Національний конгрес отримує із санкції Президента (Бразилія — президентська республіка). Вони визначені в 14 пунктах ст. 48 Конституції (система податків, збір і розподіл прибутків, державні фінанси, кордони, власність Союзу, чисельність Збройних сил, національні плани, створення міністерств та інших органів публічної адміністрації, створення прокуратури, адміністративних судів, амністія тощо). Реалізуються ці повноваження в основному через закон.
Друга група — це виключно повноваження Національного конгресу, які визначені в 17 пунктах ст. 49 Конституції (рішення про міжнародні договори, дозвіл Президенту на певні дії, пов'язані з питаннями зовнішньої політики та оборони, схвалення декрету про стан захисту або федерального втручання, заборона нормативних актів виконавчої влади, які виходять за рамки регламентної влади або делегованого законодавства, затвердження ініціативи державної влади щодо ядерних програм, надання дозволу Президенту і Віце-президенту залишати країну на термін не більше ніж 15 днів, призначення грошового утримання Президенту, Віце-президенту, міністрам тощо). Значна частина цих повноважень реалізується через індивідуальні акти.
Крім повноважень Національного конгресу в цілому, Конституція визначає також виняткові повноваження кожної із його палат. Палата депутатів (як і Сенат) вирішує питання своєї внутрішньої організації, приймає регламент, обирає частину членів Ради республіки (дорадчий орган при Президентові). Більшістю голосів в 2/3 свого складу Палата депутатів може розпочати процедуру імпічменту Президенту та Віце-президенту, після чого справа для юридичної кваліфікації передається до Федерального верховного суду, а потім до Сенату (ст. 51 Конституції).
Коло виключних повноважень Федерального сенату (ст. 52 в редакції Конституційної поправки № 23 1999 р.) значно ширше: 14 позицій проти п'яти у Палати депутатів. Сенат 2/3 голосів приймає висновок про винність Президента, Віце-президента, міністрів і звільнює їх з посад, після чого вони підлягають суду як звичайні громадяни країни. Сенат також обирає частину Ради республіки, дає дозвіл на зовнішні фінансові операції держави, штатів, міст та муніціпій. Однак міністри, на відміну від США, не затверджуються сенатом.
Конгрес збирається на свої сесії двічі на рік у терміни, вказані в Конституції: з 15 лютого по ЗО червня та з 1 серпня по 15 грудня. Встановлені дати та терміни сесій в Конституції направлені в Бразилії проти президентського свавілля. В період сесій, як правило, палати проводять свої засідання окремо. Спільні засідання проводяться тільки в тих випадках, які обумовлені в Конституції: при відкритті сесії (Конституція не передбачає цього для надзвичайних сесій), коли приймається або змінюється регламент спільного засідання палат, при заслуховуванні послання Президента, а також при розгляді питання про вето Президента.