— Сумніваюся, — відповіла вона відверто, із щирою смиренністю, — щоб я могла так само відчути натхнення на сцені; боюся, що там я багато втрачу.
— Ця скромна й розумна відповідь заспокоює мене, — сказав граф, — я впевнений у тому, що публіка, пристрасна, захоплива, щоправда, трохи примхлива, надихне вас і ви зволите вивчити ті важкі, але повні блиску арії, яких публіка з кожним днем жадає все більше й більше.
— Вивчити! — з наголосом промовив Порпора, саркастично посміхаючись.
— Вивчити! — вигукнув Андзолето з гордим презирством.
— Так, так, звичайно вивчити, — погодилася зі звичайною своєю лагідністю Консуело. — Хоч я трохи і вправлялася в цьому жанрі, але не думаю, щоб уже могла суперничати зі знаменитими співачками, що виступали на нашій сцені…
— Ти брешеш! — з гарячністю скрикнув Андзолето. — Ваша ясновельможносте, вона бреше. Змусьте її проспівати найважчі колоратурні арії вашого репертуару, і ви побачите, на що вона здатна!
— Якби тільки я не боявся, що вона втомилася… — нерішуче промовив граф, а очі його вже запалали нетерпінням і очікуванням.
Консуело по-дитячому питально глянула на Порпору, мовби очікуючи його наказів.
— Ну що ж, — сказав професор, — вона не так легко втомлюється, і оскільки тут зібрався настільки тісний і приємний гурток, давайте проекзаменуємо її за всіма статтями. Чи не хотілося б вам, високошановний графе, вибрати арію й самому проакомпанувати їй на клавесині?
— Її спів і близькість так схвилюють мене, що я, мабуть, буду помилятися й фальшивити, — відповів Дзустіньяні. — Чому б, маестро, вам самому не акомпанувати їй?
— Мені б хотілося бачити, як вона співає. Сказати по правді, слухаючи її, я жодного разу не подумав глянути на неї під час співу. А мені треба знати, як вона тримається, що проробляє зі своїм ротом і очима. Іди ж, дочко моя, в числі твоїх екзаменаторів буду і я.
— У такому разі я сам буду їй акомпанувати, — заявив Андзолето, всідаючись за клавесин.
— Ви мене будете занадто бентежити, маестро, — звернулася Консуело до Порпори.
— Збентеження — ознака дурості, — відповів учитель, — той, хто істинно любить мистецтво, нічого не боїться. Якщо ти боїшся, виходить, ти марнолюбна. Якщо будеш не на висоті, виходить, здібності твої дуті, і я перший заявлю: «Консуело ні на що не здатна!»
І, анітрошки не турбуючись про те, як згубно може подіяти таке ніжне підбадьорення, професор надяг окуляри, всівся проти своєї учениці й почав відбивати такт, аби дати правильний темп ритурнелі[81]. Вибір припав на блискучу, химерну та важку арію з комічної опери Ґалуппі «Diavolessa»[82]: граф хотів одразу перейти на жанр, діаметрально протилежний тому, в якому Консуело викликала такий фурор цього ранку. Завдяки своєму величезному обдарованню дівчина, майже не вправляючись, самостійно домоглася вміння проробляти своїм гнучким і сильним голосом усі відомі на той час вокальні фігури. Щоправда, Порпора сам радив їй робити ці вправи й зрідка змушував повторювати їх, бажаючи переконатися, що вона не зовсім їх закинула, але, загалом, приділяв цьому жанру так мало уваги, що навіть не підозрював, на що здатна в ньому його дивовижна учениця. Щоб помститися вчителеві за виявлену ним жорстокість, Консуело наважилася задля жарту оздобити вигадливу арію з «Diavolessa» фіоритурами й пасажами, які вважалися доти нездійсненними. Вона імпровізувала їх так просто, начебто вони були вписані в ноти й старанно розучені. У її імпровізаціях було стільки майстерних модуляцій, стільки виразності та чогось воістину диявольського, а крізь найбуйніші веселощі в них проривалися такі похмурі співзвуччя, що слухачі переходили від захвату до жаху, а Порпора, підхопившись із місця, закричав:
— Та ти сама втілений диявол!
Консуело завершила арію сильним крещендо, що викликало шалений захват, і зі сміхом опустилася на стілець.
— Ах ти ж капосне дівчисько! — вигукнув Порпора. — Тебе мало повісити! Ну й пожартувала ж ти з мене! Приховала від мене половину своїх знань, половину можливостей! Давно мені не було чого тебе вчити, а ти лицемірно продовжувала брати в мене уроки, — можливо, для того, щоб викрасти всі мої таємниці композиції й викладання, перевершити мене в усьому, а потім виставити мене старим педантом.
81
82
«Дияволиця»