Почались інтриги прихильників Корилли. Розігруючи роль суперниці, принесеної в жертву, вона намовляла численних своїх шанувальників і їхніх друзів розправитися з Zingarella (циганочкою) за її нахабні підступи. Почалися інтриги й на захист Консуело. Тут клопоталися жінки, в яких Корилла відбила або спокусила чоловіків і коханих; були тут і чоловіки, що воліли, аби відома купка венеціанських донжуанів увивалася краще навколо нової дебютантки, ніж навколо їхніх власних дружин; нарешті, у числі інтригуючих були обмануті й знехтувані коханці Корилли, які жадали, щоб успіх її суперниці помстився за них.
Щирі dilettanti di musica[83] також розбилися на два табори. В одному були прихильники таких стовпів музики, як Порпора, Марчелло, Йомеллі й інші, які пророкували, що з появою на сцені чудової співачки туди повернуться й серйозні опери й добрі старі традиції. В другому були другорядні композитори, чиїм більш легковагим творам завжди віддавала перевагу Корилла: її відхід загрожував їхнім інтересам. Взагалі весь театр Сан-Самуеле захвилювався: музиканти оркестру, які боялися, що їх засадять за давно забуті партитури й доведеться взятися серйозно за роботу, весь персонал, який передбачав реформи, завжди пов'язані зі змінами в трупі, навіть машиністи сцени, костюмерки, перукарі — всі сполошились, усі були за або проти дебюту. По правді кажучи, у республіці цим дебютом цікавилися набагато більше, ніж діями нового уряду, очолюваного дожем П'єтро Ґрімальді, який недавно мирно заступив місце свого попередника, дожа Луїджі Пізані.
Консуело була в пригніченому стані духу, її засмучували і зволікання, й усі ці хвилювання, пов'язані з її кар'єрою, що починалася. Вона бажала дебютувати зараз же, без усяких приготувань, тільки-но розучить нову оперу. Зовсім не розбираючись у цій масі інтриг, вона вважала їх скоріше небезпечними, ніж корисними, і була переконана, що може чудово обійтися без них. Але граф знав глибше таємниці театральної справи і, бажаючи, щоб його уявлювана близькість із Консуело викликала заздрість, а не глузування, робив усе можливе, щоб завербувати їй якнайбільше прихильників. Щодня він викликав її до себе й одрекомендовував усій міській і провінційній аристократії. Скромність і душевна пригніченість Консуело погано сприяли його планам; але варто було їй заспівати, і вона здобувала блискучу, рішучу, безперечну перемогу.
Андзолето аж ніяк не розділяв відрази своєї подруги до різних побічних засобів. Його власний успіх далеко не був так забезпечений. Насамперед граф ставився до нього не з таким інтересом; потім той тенор, якого йому належало замінити, був першокласний співак, і змусити забути його було не так уже й легко. Щоправда, Андзолето також щовечора виступав у графа, і Консуело напрочуд мистецьки вміла висувати його на перший план у дуетах; захоплений і підтримуваний її могутнім талантом, який далеко перевершував його власний, Андзолето часто досягав великої досконалості. Йому багато аплодували, заохочували його, але прекрасний голос юнака, що збуджував захват на початку його співу, втрачав потім при порівнянні з голосом Консуело, і не тільки слухачі знаходили в ньому вади, але й він сам із жахом визнавав їх. Отут би йому з новим жаром налягти на роботу, одначе Консуело ніяк не могла переконати його займатися з нею щоранку на Корте-Мінеллі, де вона продовжувала жити, незважаючи на всі умовляння графа, що пропонував улаштувати її більш пристойно. Андзолето був до того захоплений різними візитами, клопотами, інтригами, у нього було стільки дрібних справ і тривог, що він не міг знайти ні часу, ні бажання для роботи.
Серед усіх цих хвилювань Андзолето дійшов висновку, що найнебезпечнішим ворогом для нього є Корилла, і, знаючи, що граф із нею більше не бачиться й анітрошки нею не цікавиться, вирішив побувати в неї, щоб схилити її на свій бік. Він чув, що співачка весело й з філософською іронією ставиться до зради графа і його помсти, що вона дістала блискучу пропозицію від Італійської опери в Парижі й чекає тільки провалу своєї суперниці, в якому, очевидно, впевнена, а поки що регоче та знущається із нездійсненних мрій графа та його наближених. Андзолето вирішив обеззброїти цього страшного ворога, діючи лукаво та з обережністю; і ось одного разу, вирядившись і надушившись, він вирушив до неї після полудня, у ту годину, коли у венеціанських палацах панує тиша, всі відпочивають і відвідини вельми рідкі.