— Бідолашна дівчинка! Видно, у неї багато ворогів! Ви її почуєте, божественна Корилло, ви відчуєте до неї шляхетне співчуття й тоді — замість того щоб улаштувати їй провал, як щойно жартома погрожували, — самі підтримаєте її.
— Або ти брешеш, або друзі мої набрехали про неї!
— Ваших друзів було самих уведено в оману. Стараючись нерозважливо, вони злякалися, що у вас може з'явитися суперниця. Злякатися за вас! І злякатися кого? Дитини! Мало ж ці люди знають вас, якщо вони сумніваються у ваших силах! Якби я мав щастя бути вашим другом, я, повірте, краще оцінив би вас і не образив би страхом перед суперницею, навіть якби то була сама Фаустіна або сама Мольтені!
— Не подумай, що я злякалась її. Я не заздрісна й не зла, а позаяк чужі успіхи ніколи не шкодили мені, я ніколи ними й не засмучувалась. Але якщо хочуть принизити мене, змусити страждати…
— Чи не бажаєте ви, щоб я привів до вас Консуело? Якби вона тільки посміла, давно б уже сама прийшла до вас за порадою й допомогою. Але це така сором'язлива дівчинка! До того ж і їй оббрехали вас: наговорили, що ви й жорстокі, і мстиві, й хочете її провалити.
— Ах, так їй сказали це? У такому разі мені зрозуміла твоя присутність тут.
— Ні, синьйоро, ви, мабуть, не розумієте справжньої причини; я ні хвилини не вірив цьому наклепу на вас і ніколи не повірю. Ні, синьйоро, ні, ви не розумієте мене!
При цих словах чорні очі Андзолето заблискали, і він опустився на коліна біля ніг Корилли, зображуючи на своєму лиці найніжнішу любов.
Корилла була не позбавлена й проникливості, й хитрості, але, як це трапляється із самозакоханими жінками, марнославство часто засліплювало її, й вона нерідко потрапляла в пастку. До того ж вона була жінка пристрасна, а красивішого за Андзолето вона не зустрічала чоловіка. Вона не змогла встояти перед його медовими речами, а зазнавши з ним радості вдоволеної помсти, поступово прив'язалася до нього, пізнавши також і радість володіння. Через тиждень після їхнього першого побачення вона була від нього без тями й своїми бурхливими спалахами ревнощів і гніву могла в будь-яку мить видати таємницю їхніх стосунків. Андзолето, теж по-своєму закоханий у неї, — щоправда, серце його все-таки не могло зрадити Консуело, — був дуже наляканий цією надто швидкою й надто повною перемогою. Одначе він сподівався зберегти свій вплив на Кориллу, поки це було йому необхідно, тобто перешкодити їй зіпсувати його дебют і зашкодити успіху Консуело. Він тримав себе з нею надзвичайно спритно, брехав із чисто диявольським мистецтвом і зумів прихилити її до себе, переконати, приборкати. Йому вдалося запевнити її, що він найбільше цінує в жінці великодушність, лагідність і правдивість. Мистецьки накидав він роль, яку вона, якщо тільки не хоче заслужити з його боку презирства й ненависті, мусить грати стосовно Консуело при публіці. Ніжний із нею, він у той же час умів бути суворим і, маскуючи погрози лестощами, робив вигляд, начебто вважає її ангелом доброти. Бідолашна Корилла переграла у своєму будуарі всілякі ролі, крім цієї, яка, треба сказати, не вдалась їй і на сцені. Проте вона скорилася, боячись втратити насолоди, якими ще не наситилася й на які Андзолето, щоб зробити їх більш бажаними, був не занадто щедрий. Юнакові вдалося переконати Кориллу, начебто граф, незважаючи на роздратування, все ще закоханий у неї й тільки рисується, кажучи, що розлюбив її, а сам потай ревнує.
— Якби він тільки довідався про те щастя, яке я переживаю з тобою, — говорив він їй, — кінець усьому: і дебюту й, мабуть, самій мош кар'єрі. Від того дня, як ти мала необережність відкрити йому мою любов до тебе, він дуже до мене охолов, і я гадаю, що він буде вічно переслідувати мене своєю ненавистю, коли довідається, що я втішив тебе.
При обставинах, які склалися, це було мало правдоподібно: граф був би, напевно, у захваті, коли б дізнався, що Андзолето зраджує свою наречену. Але марнолюбній Кориллі хотілося вірити обману, й вона повірила. Повірила й тому, що їй нема чого боятися любові Андзолето до дебютантки. Коли він усіляко заперечував це й присягався всіма святими, що був для бідолашної дівчини тільки братом, його запевнення звучали вкрай переконливо, — тим більше що по суті справи це була правда, — і йому вдалося приспати ревнощі Корилли. Великий день наближався, а її інтриги проти Консуело припинилися; вона навіть почала діяти в протилежному напрямку, упевнена, що сором'язлива й недосвідчена дебютантка провалиться й без її старань, а Андзолето буде їй безмірно вдячний за те, що вона в цьому провалі не брала участі. Крім цього, Андзолето зумів спритно розсварити свою кохану з її найвірнішими прихильниками, розігравши ревнивця й наполігши на тому, щоб вона їх випровадила, — притому досить різко.