— Нехай почує тебе Господь, дитя моє! — відповів старий, простягаючи руки як би для благословення.
Юнак низько схилив голову під рукою батька, потім, випроставшись, із лагідним, ясним обличчям дійшов до середини кімнати, злегка всміхнувсь Амалїї, ледве торкнувшись пальцями простягненої нею руки, і кілька секунд пильно дивився на Консуело. Перейнявшись мимовільною повагою до нього, Консуело вклонилася, опустивши очі. Він же, не відповідаючи на уклін, продовжував дивитися на неї.
— Ця молода особа, — сказала йому по-німецькому каноніса, — та сама, що…
Але він перебив її, зробивши жест, що ніби говорив: «Мовчіть, не заважайте плинові моїх думок»; потім раптом одвернувсь і, не виявивши ні подиву, ні цікавості, повільно вийшов через великі двері.
— Сподіваюся, ви вибачите, мила моя… — звернулася до Консуело каноніса.
— Даруйте, що я переб'ю вас, тітонько, — сказала Амалія, — ви говорите німецькою, але ж синьйора не знає цієї мови.
— Мила синьйоро, — відповіла по-італійському Консуело, — у дитинстві я говорила кількома мовами, тому що багато подорожувала, і німецьку я ще пам'ятаю настільки, щоб усе прекрасно розуміти. Щоправда, я не зважуюся заговорити нею, але якщо ви дасте мені кілька уроків, я впевнена, що незабаром з нею впораюся.
— Виходить, зовсім як я, — знову заговорила по-німецькому каноніса, — я все розумію, що говорить синьйора, а говорити сама її мовою не можу. Але позаяк вона мене розуміє, я хочу просити її вибачити нечемність мого племінника, що не відповів на її уклін, тому що цей юнак сьогодні сильно занедужав і після непритомності, що сталася з ним, ще такий слабий, що, мабуть, не помітив її… Чи не так, братику? — додала добра Вінцеслава, збентежена своєю неправдою й шукаючи виправдання в очах графа Християна.
— Мила сестро, — відповів старий, — ви дуже великодушні, бажаючи виправдати мого сина. Але нехай синьйора не дивується нічому. Завтра ми їй усе пояснимо з тією відвертістю, з якою ми цілком можемо говорити із прийомною дочкою Порпори й, сподіваюсь, у найближчому майбутньому — другом нашої родини.
То була година, коли всі розходилися по своїх кімнатах; а в замку панував такий зразковий порядок, що, якби молоді дівчата здумали засидітися біля столу, служники, які здавалися справжніми машинами, були б здатні, мабуть, не звертаючи уваги на їхню присутність, винести стільці й погасити свічки. Консуело до того ж хотіла піти до себе, і Амалія провела гостю до ошатної, комфортабельної кімнати, яку вона звеліла приготувати поряд зі своєю власною.
— Мені дуже хотілося б побалакати з вами годинку-другу, — сказала Амалія, коли каноніса, виконавши обов'язок люб'язної господині, вийшла з кімнати. — Мені не терпиться познайомити вас з усім, що тут у нас відбувається, до того, як вам доведеться зіткнутися з нашими дивацтвами. Але ви, напевно, так утомилися, що більш за все хочете відпочити.
— Це нічого не значить, синьйоро, — відповіла Консуело. — Щоправда, я вся розбита, але стан у мене такий збуджений, що, боюся, всю ніч не зімкну очей. Тому ви можете говорити зі мною скільки завгодно, але тільки по-німецькому. Це буде мені корисно, а то я бачу, що граф і особливо каноніса не дуже сильні в італійській мові.
— Давайте домовимося так, — сказала Амалія, — ви зараз ляжете в постіль, а я в цей час піду накину капот і відпущу покоївку. Потім повернуся, сяду біля вас, і ми будемо говорити німецькою доти, поки вам захочеться спати. Згодні?
— Од усього серця, — відповіла нова гувернантка.
Розділ 25
— Так знайте ж, дорога… — почала Амалія, закінчивши свої приготування до задуманої розмови. — Однак я й досі не знаю вашого імені, — всміхаючись, додала вона. — Час би нам відкинути всі титули й церемонії: я хочу, щоб ви мене звали просто Амалією, а я вас буду називати…
— У мене іноземне ім'я, воно важко вимовляється, — відповіла Консуело. — Мій добрий учитель Порпора, відправляючи мене сюди, наказав мені називатися його ім'ям: покровителі й учителі звичайно чинять так стосовно своїх улюблених учнів; і от відтепер я поділяю честь мати його ім'я з великим співаком Уберто: його звуть Порпоріно, а мене — Порпоріна. Але це занадто довго, і ви, якщо хочете, називайте мене просто Ніна.
— Прекрасно! Нехай буде Ніна, — погодилася Амалія. — А тепер слухайте: мені треба розповісти вам досить довгу історію, бо, якщо я не заглиблюся в сиву давнину, ви ніколи не зможете зрозуміти всього, що діється в нашому будинку.
— Я вся — і слух і увага, — сказала Консуело, що стала Порпоріною.