Але ввечері, прийшовши на роботу, я… застав Віку у відділенні.
— Привіт! — радісно сказав я. Після нашої прогулянки в парку ми були з нею на «ти».
— Привіт, — серйозно відповіла вона, хоча поруч нікого не було.
— А що ти тут робиш?
— Мене залишили в нічну зміну.
— Ти сьогодні працюватимеш зі мною?! — я розплився в усмішці. — А замість кого?
— Ти що, нічого не знаєш?!
— Ні, а що?
— Сьогодні вбили Поліну Аркадіївну!
РОЗДІЛ 8
У відділенні тільки й було розмов, що про смерть нашої медсестри. Навіть хворі притишеними голосами обговорювали цю новину. Що ж до мене, то я перебував у стані шоку. Просто не знав, що мені думати й робити далі. Або це ланцюг випадкових фатальних збігів, або це сценарій, написаний чиєюсь зловісною рукою.
У Віки мені вдалося лише дізнатися, що нещасну жінку знайшли у власній квартирі з перерізаним горлом. Потім, коли ми трохи звільнилися від роботи і сіли в коридорі за її столом, медсестра розповіла все, що знала. Поліна Аркадіївна, змінившись після чергування, поїхала додому. Все було як звичайно. Але син, що прийшов зі школі (він навчається у сьомому класі) виявив батька, як завжди, п'яного в яєчню, що спав у залі на дивані, а мертву матір — на кухні. Він кинувся до сусідів, ті викликали «швидку» і міліцію. Говорять, ніби на грабіж не схоже — нічого не взяли. Та там і брати було нічого. Чоловік усе вже пропив.
— Віко, розкажи мені про неї, а то я майже зовсім не знав її. Так, на п'ятихвилинках бачилися і вчора одну зміну відпрацювали разом.
Віка під враженням останніх подій була незвично серйозною.
— Про небіжчиків поганого говорити не можна, але ми зі Світланою (це напарниця моя), якщо чесно, її не любили. Вона була завжди похмура, навіть відлюдкувата. Ми її між собою називали Поліном — Поліно Аркадіївна. Хоча їй особливо й радіти-то було нічому. Говорили, що чоловік у неї страшенно п'є, усе тягне з дому. А у них двоє дітей. Дочка вже заміжня, має дитину. Але живе теж погано, тому часто бігає до мами. А сина ти, напевно, бачив, він іноді приходить у відділення, вона його підгодовує на кухні. Дебільнуватий такий.
От так. Я тут по крихтах намагаюся зібрати інформацію, не знаю, з якого боку підступитися, намічаю хитромудрі плани, а дівчина мені за п'ять хвилин видала повну характеристику покійної вбивці. Сказано — жінка. Треба мені, мабуть, поступитися лаврами майбутнього одноосібного викривача банди «чорного доктора» і підключити до цієї справи Вікторію. Самому мені все одно не впоратися.
— Віко, я тобі зараз усе розповім, — серйозно сказав я, — а потім ми вирішимо, що нам робити далі, добре?
— Добре, — якось перелякано кивнула дівчина, не зовсім розуміючи, про що йдеться: про наші особисті стосунки чи про нинішній випадок.
І я розповів їй про всі події, про свої підозри, припущення і плани.
Вона сиділа, вирячивши на мене очі, засвоюючи надзвичайну інформацію.
Я чекав, коли моя співрозмовниця оговтається. Але вона, мабуть, подумки вже включилася в цю справу, тому що раптом сказала:
— Стоп. Сьогодні вранці (після п'ятихвилинки) ти вже пішов, а я приймала у Поліни Аркадіївни зміну, то її викликав до себе Віктор Тихонович. Вона була в кабінеті хвилин десять.
— Вона нічого потім не говорила?
— Ні, звичайно.
— А більше вона ні з ким не розмовляла?
— Здається, ні. Зібралася і пішла. Але була дуже засмучена. Хоча ось що. Надія Миколаївна разом з нею виходила з відділення.
— Так. А коли лікарка повернулася?
— Не знаю. Я не бачила. Пішла на обхід з Ігорем Петровичем.
— А Надія Миколаївна коли робила обхід?
Вікторія знизала плечима.
— Запитаю у Світлани завтра. Треба їй теж все розповісти! — вирішила раптом дівчина і питально подивилася на мене. — Можна?
— Н-н-не треба! — сказав я, розтягуючи фразу, за цей час встигнувши обдумати, чи маю я потребу в ще одній помічниці.
— Вона класна дівчина і моя подруга!
Віка була впевнена, що ці аргументи переконають мене остаточно. Загалом, це було вагомо, але становило серйозну загрозу для секретності нашої справи. Але Віці я не міг відмовити.
— Ти за неї ручаєшся?
Моя помічниця від надміру почуттів не знала, як їх висловити, і лише протяжно мукала. Потім так виразно черконула себе великим пальцем по горлу, що ми обоє розсміялися.