— Слухаю!
Повідомляли, що за десять хвилин прибуде службова машина й відвезе його до начальника управління полковника Манова.
Цієї ночі капітан контррозвідки втратив сон не через обставини ділового характеру. Причина безсоння була поза колом його службових обов'язків та тривог. По суті, нічого особливого не сталося.
Надвечір Авакум подзвонив по телефону лаборантці Сії Жейновій, яка працювала в хімічній лабораторії великого парфюмерного підприємства. Сія Жейнова, незважаючи на свої двадцять два роки і захоплення баскетболом, запалилася цікавістю до археології, і, либонь, саме тому він дзвонив їй тричі на тиждень, запрошуючи на прогулянку. Все йшло добре й закінчилося б добре, коли б викриття шпигунської резидентури «Дубль-В» (Василев — Вапурджієв) не примусило Авакума пробути довгий час далеко від Софії. Повернувшись, він, на превеликий подив, дізнався, що Сія дуже зацікавилася струмами високої напруги і двічі на тиждень ходила на прогулянку з молодим інженером заводу електроапаратури. Той молодик, родом з Тирнова, був земляк Ава-кумів, його близький друг і приятель ще з юнацьких років. Вони разом пірнали у вири Янтри, разом куштували кавуни з чужих баштанів, і нічого дивного, що Авакум познайомив його з Сією.
Але то тільки теоретично, практично ж Авакум програв. Насамперед він більше не бачив відвертого, ясного погляду свого приятеля: коли вони бували разом, інженер, невідь чому, не дивився йому в очі. Друга втрата була ще відчутніша — його зустрічі з Сією з трьох на тиждень звелися до однієї. Сія нарікала на брак часу, а Авакум був делікатний і не мав звички наполягати.
У суботу надвечір Авакум накрутив телефонний номер Сіїної квартири. Гудки, які видавала мембрана, долинали до його слуху наче з далекої неосяжної пустелі. Певно, ті гудки й розвеселили Авакума, бо він осміхнувся і бадьоро заходив по кімнаті. Потім, висвистуючи веселу пісеньку, пішов у ресторан навпроти повечеряти. Особливого апетиту не було, проте Авакум добре перекусив і навіть випив пива. Незабаром він повернувся додому, бо йому здалося, що небо заволокло хмарами і ось-ось почнеться злива. Переодягнувшись, він зняв з полиці третій том «Історії Стародавнього Риму», запалив сигарету і поринув у читання.
Близько десятої вечора хтось постукав у двері. То був інженер заводу електроапаратури. Красень з пишним волоссям, різко окресленим ротом, усміхненими мигдалевими очима, елегантний у своєму бежевому костюмі, стрункий і тонкий, як дівчина, він більше скидався на музику з джазового оркестру, ніж на інженера солідного заводу. Чоловікам такого типу, які все сприймають з веселим усміхом і проводжають сміючись, Авакум таємно і незлостиво заздрив, мабуть тому, що сам не був схожий на них.
— Заходив у гості до знайомих,— пояснив інженер,— побачив у тебе світло й вирішив завітати. Що ти читаєш?
Він говорив, розпитував, усміхався, а очі його нишпорили по кімнаті. І хоч в інженера був певний, задоволений вигляд, він уникав дивитися в очі приятелеві.
— Весело було? — спитав Авакум і тихо додав: — Ти здаєшся дуже щасливим!
— Невже?! — вигукнув інженер і відвернувся.
— А що то за шоколадна пляма у тебе на коліні? — показав Авакум.
Інженер здригнувся, глянув на пляму і зніяковів. Квапливо вихопивши носовичок, він почав ревно терти штани,
— Від морозива,— промимрив він.
— Марно чистити її,— зауважив Авакум. Вони трохи помовчали. Авакум сказав:
— З тебе поганий кавалер. Як ти міг допустити, щоб Сія йшла додому сама?
Інженер, розтуливши рота з подиву, глянув на нього. Авакум закурив, постояв перед відчиненим вікном, глянув на небо і сказав:
— Дощу не буде. Вітер розігнав хмари. Ось уже видно й зорі! — Він повернувся, зручно вмостився у кріслі біля стола, ледь усміхнувся і докірливо похитав головою.
— Як міг ти відпустити Сію додому саму?
— Я ж бо сказав тобі, що був у знайомих,— виправдовувався інженер.— 3 Сією я не зустрічався!
— Цього вечора ти вдруге дуриш мене,— посміхнувся Авакум. Він струсив попіл із сигарети.— А по суті, яка потреба тобі дурити? Хіба я тобі в чомусь заважаю? Чого боїшся? Якщо ти подобаєшся дівчині, бажаю успіху! Тут немає нічого поганого. Погано, що ти намагаєшся хитрувати, любий, а хитрувати не вмієш, кмітливості бракує, рішучості. Після п'ятої години вечора ти був із Сією і тільки з півгодини тому побажав їй на добраніч. А мені кажеш, ходив у гості. Хіба так можна?
Інженер слухав його мовчки, похнюпившись.