Ящик нічого розуміти не хотів і відверто про це заявив усім і кожному. Тут уже дехто почав сумніватися: «Може, в нього якісь лампи чи конденсатори-транзистори поперегорали? От і заїло, от тому і не розуміє він що й до чого».
Ой, як кортіло нам повірити в таку природу того дивного впертого нерозуміння. Однак знайшлися мудрі голови, які поставили питання руба: «А ви певні, що в отих паперах справді щось можна второпати? Навіть на кібернетично-електронному рівні?»
Ми цього були непевні, тому й пішли доопрацьовувати, доробляти, довиправляти наші папери.
Та наступного дня нічого не змінилося. І ще через день. І через три дні справа з місця не зрушила. Знову підняли голови ті, хто обстоював необхідність термінового профілактичного ремонту нашого електронного начальника. Суперечки йшли запеклі, думки поділилися. Ремонтникам доводили, що ящик налагодив-таки одержання оперативної інформації про стан справ на місцях. Тепер на ранкових телефонних нарадах інколи можна було почути в трубці: «Нової інформації — десять відсотків. Нової інформації — двадцять п’ять відсотків». Дехто дотягував і до сорока.
– Інформація інформацією! — не вгавали ремонтники. — Та що ж воно виходить! За два тижні — жодного циркулярного листа підлеглим установам! Жодних розгорнутих заходів не розроблено для поліпшення, забезпечення, усунення або хоча б для вдосконалення!
Тут, як то кажуть, крити було нічим. Ми справді почувалися незручно перед підпорядкованими організаціями. Навіть звичайнісіньких методичних розробок, які нікого ні до чого не зобов’язують, ящик не пропускав. Мов заціпило йому.
Наприкінці першого кварталу не витримали — викликали-таки фахівців з главку. Вони прибули з усіма необхідними для ремонту інструментами, ще й наказ із собою прихопили, в якому йшлося про те, що наша контора й підлеглі їй установи посіли перше місце в змаганні. Те перше місце відповідно поціновувалося преміями, подарунками й сердечними подяками.
Усі в конторі тому наказу зраділи. Усміхатися почали, поздоровляти одне одного. А якась справедлива душа так наче жартома каже:
— Шановне товариство, а може, наш електронний начальник таки мав рацію, коли той… посилав нас з нашими папірцями… подалі? Уявіть собі, що було б, якби він погодився з нами, якби попідписував усю ту купу довідок, наказів, розпоряджень, циркулярних листів?
Ми спробували уявити й зійшлися на тому, що першого місця наша контора ніколи б не посіла. Навіть третього. І коли вже всі на тому погодилися, з’являються фахівці, які ящик оглядали, і кажуть:
— Добре, що ви нас викликали. Справді, вашому «начальникові» поставлено помилково не той контур вимогливості. Ми контур зараз замінимо, і ваш керівник тоді нічим не відрізнятиметься від своїх живих колег.
Хотіли фахівці повернутися до кабінету, та ми запротестували:
— Не треба! Не треба нічого міняти! Нас цілком влаштовує той контур, який є. Хай уже працює як працює.
Фахівці трохи здивувалися, однак прохання наше вдовольнили.
Твір відшукав Сергій ТРОНЬКО, 2017.