Кармоді стояв на розі Дюран-роуд та Мейплвуд-авеню в горішній частині міста, просто перед ним — торговий центр, за спиною — вулички передмістя, обсаджені кленами, дубами, каштанами, берестами, кизилом та іншими деревами. По праву руку — читальня «Християнська наука», по ліву — залізнична станція.
— Ну як, мандрівниче? — запитав голос біля його правого стегна.
Кармоді глянув униз і побачив у своїй правій руці середніх розмірів транзисторний приймач. Одразу ж упізнав у ньому Виграша.
— Знайшовся нарешті, — сказав Кармоді.
— Знайшовся? Я нікуди не губився.
— В останньому світі я тебе не бачив.
— Бо не дивився як слід. Я лежав у твоїй кишені у вигляді фальшивого динарія.
— Звідки мені було знати? — не здавався Кармоді.
— Міг просто покликати. Я метаморфічний за натурою. Змінююсь несподівано навіть для самого себе. Ти ж знаєш. Невже мені скрізь і кожного разу оголошувати про свою присутність?
— Було б з руки, — зауважив Кармоді.
— А мені гідність не дозволяє нав’язуватися, — відрубав Виграш. — Кличуть — відгукуюсь, а коли не кличуть — значить не потрібен. В останньому світі я був тобі без потреби. Тому й скористався нагодою завітати до ресторану Слоклола, щоб поїсти там як слід, а потім у пропаріум Хаганіхта на хімчистку своєї шкіри, а потім у шинок Варінеллі «Сонячний маяк» перехилити чарчину з приятелем, що якраз лучився неподалік, а потім у …
— Як ти встиг стільки? — запитав Кармоді. — В тому світі я пробув не більше півгодинки.
— Я вже казав тобі, що для нас час тече по-різному.
— Казав… А де ж усі ті заклади?
— Довгувате пояснювати, — сказав Виграш, — Туди легше дістатися, ніж розтлумачувати дорогу. До того ж вони не для тебе.
— Чому?
— Ну… з багатьох причин. Хоча б тому, що страви в «Сонячному маяку» тобі не смакуватимуть.
— Я вже бачив, як ти їв оріті, — нагадав Кармоді.
— Так, пам’ятаю. Але оріті — делікатес. Таким ласуєш раз або двічі в житті. А в «Сонячному маяку» виграшам і близьким до них видам подають наш основний харчовий продукт.
— Що саме?
— Краще б тобі не знати, — попередив його Виграш.
— А мені кортить.
— Знаю, що тобі кортить, та коли дізнаєшся, то подумаєш, що ліпше й не знати ніколи.
— Облиш, — нетерпляче урвав Кармоді. — Так чим ти харчуєшся?
— Гаразд, містере Цікавий, — здався Виграш, — але пам’ятай: ти сам напросився. Здебільше я споживаю сам себе.
— Що-що?
— Себе. Я ж попереджував, що тобі не сподобається.
— Ти харчуєшся сам собою? Хочеш сказати, що ти їси власне тіло?
— Достеменно так.
— Щоб тебе чорт ухопив! Дарма що гидко, але ж це й неможливо! Як можна їсти самого себе?
— І можу, і їм. І пишаюся цим. З морального боку це яскравий приклад свободи особистості.
— Але ж це фізично неможливо, -, гарячкував Кармоді. — Це суперечить законам збереження енергії, матерії і такого іншого. Як день божий, ясно, що це суперечить хоч якомусь законові природи.
— Справедливо, але в дуже вузькому розумінні, — доводив Виграш. — Коли роздивишся пильніше, то, сподіваюся, побачиш, що неможливість їсти себе здебільшого просто уявна.
— Тобто, в біса, як це?
— Не знаю, — признався Виграш. — Відповідь є у всіх наших підручниках, та нікому не спадало на думку нею цікавитися.
— Я хочу дійти до суті явища, — не вгавав Кармоді. — Ти маєш на увазі, що ти справді в прямому значенні цього слова їси шматки свого м’яса?
— Власне, це я й маю на увазі. Хоча не треба обмежуватись самим м’ясом. Неабияка ласощі для самоїдів — власна печінка, надто посічена з крутим яйцем і приправлена курячим жиром. А реберцями я нашвидку полудную. От стегна слід злегка примаринувати за кілька тижнів наперед.
— Годі! — скривився Кармоді.
— Даруй.
— Ти лиш поясни таке: як може твоє тіло забезпечити достатньо їжі для твого тіла (ну й кумедія!) протягом усього життя?
— Ну, — задумався Виграш, — з одного боку, я не такий уже й ненажера.
— Може, я сказав трохи неясно, — поправився Кармоді. — Я маю на увазі, як ти будуєш своє тіло, якщо його відразу й споживаєш, щоб чимось живити своє тіло?
— Боюся, що я й сам до ладу не розумію, — признався Виграш.
— Попробую ще раз. Я хочу вияснити таке: якщо ти споживаєш власну плоть…
— Так я й роблю, — уточнив Виграш.
— Якщо ти споживаєш власну плоть і використовуєш продукти цього споживання для живлення тієї самої плоті… Почекай хвилинку. Якщо б ти важив п’ятдесят фунтів…