— Ха! — вигукнув, загорівшись, Кармоді. — Щоб мати аргумент, ви саме помиляння видаєте за скоєну помилку. Таж очевидно, що це не так. Помилка існує завдяки своїм наслідкам -лише вони надають їй значення. Помилка, що не зоставила сліду, взагалі не помилка. Помилка, яку можна виправити, — ознака неглибокої побожності. І я кажу вам: краще взагалі не помилятись, ніж удаватись до побожного лицемірства! А ще я кажу так: відмовитись від Виграшу не така вже й велика втрата для мене, бо я не знаю його цінності. Та це велика втрата для благочестивої машини, цього правовірного Комп’ютера, що, виконуючи нескінченний ряд п’яти мільярдів правильних дій, терпляче чекав нагоди виявити свою Богом даровану недосконалість!
— Слухайте! Слухайте! — вигукнув Виграш. — Браво! Ура! Влучно сказано! Абсолютно логічно й незаперечно!
Кармоді схрестив руки і подивився на спантеличеного супротивника. Він пишався собою. Земній людині без належної підготовки в будь-якому Галактичному Центрі доводиться нелегко. Вищі життєві форми, з якими там доводиться стикатись, не конче розумніші за людей. Розум серед інших речей важить не більше, ніж довгі пазурі чи міцні копита. Та чужинці мають ще багато резервних аргументів — і не тільки словесних. Представники деяких цивілізацій, наприклад, можуть буквально відговорити людині руку, а потім іще й задискутувати наявність чи відсутність кінцівки. Зустрівшись із таким, Земні Гуманоди здебільша страждали від глибокого відчуття своєї меншовартості, недолугості, невідповідності та безладності. А небезпідставність такого відчуття лише поглиблювала психічні травми. Найчастіше це закінчувалося повним психомоторним колапсом і припиненням усіх функцій, окрім чисто автоматичних. Такі захворювання можна лікувати хіба що змінивши природу Всесвіту, тобто це нереально. Отже, завдяки рішучій контратаці Кармоді уник серйозних психічних розладів.
— Доладно у вас виходить, — неохоче визнав Кармод. — Та Виграш належатиме мені.
— Аж ніяк!
Кармодові очі зловісно спалахнули. Чиновник та Кур’єр швиденько відійшли набік, а Тоталізаторний Комп’ютер викотився з кімнати, бурмочучи:
— За невмисну помилку не карають.
Кармоді не відступився, бо відступати було нікуди.
— Стережися! — прошепотів Виграш і зменшився до розмірів кубика зі стороною в один дюйм.
З вух Кармода почулося низьке гудіння, над головою затанцював фіолетовий німб. Кармод підняв руки — з кінчиків пальців скапував розплавлений свинець. Він загрозливо ступнув уперед, і Кармоді мимоволі заплющив очі.
Та нічого не сталося. Кармоді знову розплющив очі.
За цю коротку мить Кармод, мабуть, передумав, роззброївся і тепер приязно посміхався.
— Після зрілих роздумів, — лукаво сказав він, — я вирішив відмовитися від своїх прав. Поки збудеться хоч щось передбачене, мине довгий час, надто в такій безладній Галактиці, як наша. Може, нам ще випаде зустрітися, а може, й ні, Кармоді. Не знаю, що буде для вас краще. Прощавайте, Кармоді, і щасливої вам дороги.
З цим зловісним побажанням Кармод зник. Спосіб його зникнення Кармоді видався дивним, однак ефектним.
Частина друга
КУДИ?
РОЗДІЛ 5
— Ось так, — озвався Виграш, — по всьому. Сподіваюся, що ми востаннє бачили цю потвору. Ходімо до тебе додому, Кармоді.
— Слушна думка, — сказав Кармоді. — Кур’єре! Тепер мені хочеться додому!
— Природне бажання, — погодився Кур’єр, — до того ж свідчить про правильну орієнтацію. Адже вам слід чимшвидше подаватися додому.
— То й відпровадьте мене додому. Кур’єр похитав головою.
— Це не моя справа. Я був зобов’язаний тільки доправити вас сюди.
— А чия ж то справа?
— Ваша, Кармоді, — сказав Чиновник.
Кармоді відчув, як у нього похололо в животі. Він починав розуміти, чому Кармод так легко відступився.
— Слухайте, хлопці, — сказав Кармоді, — мені незручно вас обтяжувати, але я й справді потребую допомоги.
— Добре, — пом’якшав Кур’єр. — Давайте мені координати — і я допроваджу вас додому.
— Координати? Та я й не чув про таке. Моя планета називається Земля.
— Щодо мене, то нехай хоч Зелений Глід. Щоб я міг стати у пригоді — потрібні координати.
— Таж ви там були, — доводив Кармоді. — Ви ж прибули на Землю і забрали мене звідти!
— То вам так тільки здається, — терпляче пояснював Кур’єр. — Насправді ж усе було інакше. Я просто скерувався в точку, координати якої мені дав Чиновник, а він отримав їх від Тоталізаторного Комп’ютера. Я вас знайшов і привів сюди.
— А ви не можете доправити мене в ті самі координати?
— Можу і дуже легко, але там ви нічого не застанете. Галактика, до вашого відома, не статична. У ній все рухається — кожне тіло зі своєю швидкістю і за своєю траєкторією.
— А ви можете вирахувати нові координати Землі?
— Я не вмію навіть додавати у стовпчик, — гордо відповів Кур’єр. — У мене інші таланти.
Кармоді обернувся до Чиновника:
— А ви можете? Чи Тоталізаторний Комп’ютер?
— Я також не майстер додавати, — відбувся Чиновник.
— А я прекрасно вмію додавати, — сказав Комп’ютер, укочуючись до кімнати. — Та мої функції обмежені відбором щасливців у Тоталізаторі та пошуком їхнього перебування в межах допустимої похибки. Я знайшов вас — ви тут. Тому, власне, мені й не можна братися за цікаву теоретичну проблему з’ясування нових координатів вашої планети.
— А ви можете обрахувати, просто зласкавившись до мене? — молив Кармоді.
— На ласку я не запрограмований, — відповів Комп’ютер. — Шукати вашу планету для мене все одно, що смажити яєчню або ж патрати наднову зоряну туманність.
— Хтось може мені допомогти?
— Не впадайте у відчай, — подав голос Чиновник. — Служба Допомоги Мандрівникам усе владнає за одну мить. Я сам вас доправлю туди. Давайте координати вашого Дому.
— Таж я їх не знаю!
Запала коротка розгублена мовчанка. Її порушив Кур’єр:
— Хто ж тоді має знати вашу адресу, коли ви самі її не знаєте? Наша Галактика, може, й не безмежна, та все ж, хай там як, досить велика. Істота, що не знає своєї адреси, не повинна покидати домівки.
— Але тоді я цього не знав.
— Могли б запитати.
— Мені й на думку не спадало… Слухайте, ви иовинні допомогти мені. Невже так важко дізнатися, куди перемістилась моя планета?
— Неймовірно важко, — сказав Чиновник. — «Куди» — лише одна з трьох потрібних координат.
— А які ще дві?
— Нам слід ще знати «Коли» і «Котра». Ми називаємо їх «Три К» планети.
— Називайте хоч Зеленим Глодом, — раптом прорвало Кармоді. — Як інші життєві форми знаходять свій шлях додому?
— Їм допомагає спадковий інстинкт домівки, — пояснив Кур’єр. — До речі, ви певні, що у вас його немає?
— Звідки у нього інстинкт домівки? — обурився Виграш. — Хлопець ніколи не покидав рідної планети.
— І це правда, — погодився Чиновник і втомлено витер обличчя. — От що буває, коли маєш справу з нижчими життєвими формами. Чорти б ухопили той Комп’ютер з його побожними помилками!
— Тілько одна на п’ять мільярдів, — нагадав Комп’ютер. — Певне, це не так уже й багато.
— Ніхто вам не дорікає, — зітхнув Чиновник. — Ніхто, зрештою, нікому не дорікає. Та нам слід вирішити, що робити з ним.
— Це велика відповідальність, — зауважив Кур’єр.
— Звичайно, велика, — погодився Чиновник. — А як ви на те, щоб порішити його й мати спокій?
— Гей! — крикнув Кармоді.
— Я не проти, — сказав Кур’єр.
— Коли ви, хлопці, не проти, то і я за, — приєднався Комп’ютер.
— Тільки без мене, — відмежувався Виграш. — Я не маю права втручатися, та щось тут негаразд у самій концепції.
Кармоді виголосив запальну промову, обстоюючи свою нехіть умирати і заперечуючи право інших убивати його. Він благав в ім’я найсвятішого та звертався до їхнього почуття справедливості. Його заяву засудили як тенденційну і з протоколу викреслили.