Сер Генрі з великою цікавістю роздивлявся цей витвір мистецтва глибокої старовини.
— Звичайно, — зауважив він, — можна назвати цей шлях Великою Дорогою царя Соломона, але все ж я осмілюсь висловити свою скромну думку і скажу, що безумовно єгиптяни встигли побувати тут раніше, ніж народи царя Соломона. Дуже вже ця робота схожа на давньоєгипетську.
До обіду ми значно просунулися униз і опинилися у тій частині гірського схилу, де починався ліс. Спочатку нам зрідка зустрічався дрібний чагарник, але чим далі ми йшли, тим він ставав усе густішим і густішим. Нарешті ми дійшли до широкого гаю, через який звивалася наша дорога, і побачили, що там ростуть дерева із срібним листям, дуже схожі на ті, які зустрічаються на схилі Столової гори біля Кейптауна. Це мене дуже здивувало, оскільки за весь час своїх мандрівок я, окрім як у Капі, ніде їх не бачив.
— О! — вигукнув Гуд, із явним захопленням дивлячись на блискуче листя. — Тут же сила-силенна дров! Давайте влаштуємо привал і приготуємо обід. Мій шлунок уже майже переварив сире м’ясо.
Ніхто не заперечив проти цієї пропозиції. Ми відійшли трішки вбік од дороги і попрямували до струмка, що дзюрчав поблизу, наламали сухого віття, і через кілька хвилин спалахнуло чудове багаття. Відрізавши з принесеного з собою м’яса кілька великих, товстих шматків, ми підсмажили їх на кінчику заструганих паличок, як це роблять кафри, і з’їли з великою насолодою. Наївшись досхочу, ми запалили люльки І забулися в блаженному стані, який після наших митарств і нещасть здавався нам майже божественним. Береги струмка, біля якого ми відпочивали, були покриті густими хащами гігантських папоротей, серед яких виднілися прозорі, мов мереживо, пучки дикої спаржі. Струмочок весело дзюрчав; ніжний вітерець шелестів у срібному листі дерев; довкола туркотіли голуби, і птахи з яскравим оперенням, перепурхуючи з гілки на гілку, блищали, як живі, коштовні камені. Це був рай.
Усвідомлення того, що безконечні небезпеки і лиха, пережиті нами в дорозі, минули, що ми досягли землі обітованої, і, нарешті, чарівна краса природи — все це так зачарувало нас, що ми мимоволі примовкли. Сер Генрі й Амбопа, сидячи поруч, тихо розмовляли каліченою англійською і не менш каліченою зулуською мовами. Я лежав на ароматному ложі з папороті і, напівзаплющивши очі, спостерігав за ними. Раптом, помітивши, що Гуд кудись зник, я почав шукати його очима і побачив, що він сидить у самій фланелевій сорочці біля струмка, в якому вже встиг скупатися. Звичка до виняткової охайності була такою сильною, що, замість того щоб відпочити, капітан із захопленням займався своїм туалетом.
Він уже встиг випрати свій гутаперчевий комірець, старанно витрусити і почистити піджак, жилет, штани, порвані під час нашої подорожі, і сумно хитав головою, розглядаючи численні проріхи і дірки. Потім, акуратно згорнувши свій одяг, він поклав його на березі, узяв черевики і жмутиком папороті зчищав із них бруд. Змазавши їх шматком жиру, який розсудливо приховав, зрізавши з м’яса інко, Гуд почав їх натирати, поки вони не набули більш-менш пристойного вигляду. Після цього, уважно обдивившись черевики через монокль, він їх узув і продовжував свій туалет. Витягши з маленького дорожнього мішечка, з яким він ніколи не розлучався, гребінець зі вставленим у нього крихітним дзеркальцем, капітан став ретельно роздивлятися своє обличчя. Очевидно, він лишився незадоволений своїм виглядом, тому що почав акуратно розчісувати й пригладжувати волосся. Глянувши знову в дзеркальце, він, мабуть, знову собі не сподобався і почав обмацувати підборіддя, на якому пишалася добряча щетина, оскільки він не голився вже десять днів.
“Ні, подумав я, — не може бути! Невже він збирається голитися?”
Але я не помилився. Узявши шматок жиру, яким він щойно змащував черевики, Гуд ретельно виполоскав його в струмку. Тоді, знову попорпавшись у своєму мішечку, він витягнув маленьку безпечну бритву, якими завжди користуються люди під час подорожі по морю. Старанно натерши жиром підборіддя і щоки, Гуд почав голитися. Очевидно, цей процес був вельми болісний, оскільки час од часу він охав і стогнав, а я, спостерігаючи за ним, буквально корчився від сміху, бачачи, як він намагається довести до ладу щетину, що стирчала в усі боки.