Тіло похилилося на стіл. З маленької дірочки на скроні повільно стікала кров. Вона капала на карту і утворила калюжу саме на тому місці південніше Ньюфаундленду, де палець Мардока закінчив нещодавно шлях «Титаніка».
ВСІ НАВЕРХ!
Едвард пройшов мимо дверей каюти Кашбарна. Він твердо вирішив віддати кольє Барбари Хорткліф квартирмейстерові. Скаже Кашбарну, що план не вдався через хворобу американки, і той не матиме підстав докоряти йому. А завтра, в день прибуття в Нью-Йорк, Кашбарн уже не зможе знайти приводу, щоб примусити його це зробити.
Едвард полегшено зітхнув. Завтра! Він одразу ж поїде з Бетті на Рокі Гроунд. Їм доведеться, напевно, жити скромно, без звичного для нього комфорту й розкоші, зате й без небезпечних випробувань. Він більш не відчуватиме себе на краю безодні. Це буде день, коли він, лорд Хакслі, вийде на новий світлий шлях, вийде більш зрілим і досвідченим.
По дорозі в бар «Атлантика», де сподівався знайти Модлі, він зустрів групу жінок і чоловіків, які галасували біля ліфта хто з серцем, хто з сміхом відповідно до темпераменту й кількості випитого вина. На всіх ліфтах висіли таблички: «Тільки для команди судна». За скляними узорчатими віконцями безперервно проносились освітлені кабіни. Чоловіки дзвонили, грюкали в двері, але жоден ліфт не зупинявся.
— Чи траплялося з вами щось подібне? — лаявся маленький джентльмен, астматично хапаючи повітря.
Обурена леді підхопила шлейф.
— Вони не могли придумати нічого кращого? Повезли нас гуляти, а тепер примушують бігати по трапу.
— Панове! На дверях же ясно написано: «Тільки для команди».
— А що значить «для команди»?
— Можливо, матроси забули те чарівне слово, що зупиняє ліфти?
Сміючись усі рушили до центрального трапа, улюбленого місця побачень закоханих. Для чого ж іще могли бути потрібні трапи на цьому судні! Дехто з одягнених у фраки юнаків умостився біля ніг коханої, інші, недбало спершись на позолочені поручні, пили під палкими поглядами дам шампанське за їх здоров'я.
Кмітливий стюард відразу зрозумів, що тут можна добре заробити, і тому уважно стежив, щоб у закоханих було досить шампанського й бокалів. Молоді сноби вважали надзвичайно ефектним жбурляти порожні бокали з трапа вниз.
У барі «Атлантика» бенкет був у розпалі. Танцювали мало, зате пили багато. Віжки світського церемоніалу були попущені, всі веселилися згідно з девізом: «Дозволено все, що подобається».
Едвард підійшов до стойки і попросив приготувати коктейль. Обвівши поглядом зал, він запитав бармена, чи той не знає, де зараз містер Модлі. Бармен не знав.
Біля Едварда влаштувався фон-Ромбах. Він пробував розважати двох дам, у яких, напевно, користувався більшим успіхом, ніж у Бетті, проте це в нього погано виходило. Язик у фон-Ромбаха вже заплітався, і поважний німець час від часу завбачливо схилявся на стойку.
— Містера Мо… Модлі… Ви шукаєте містера Мо… Модлі, сер? — запитав він, повернувши до Едварда багрове обличчя. — його тут немає, його викликав капітан. Ш… шкода! М… містер вміє веселитися. Правда ж, мадам? Взагалі всі офіцери корабля пішли. Нічого не вдієш… І не треба… Милуйтеся своїм корабликом. Ми самі можемо ве… веселитися!
Едвард не хотів вступати в розмову з фон-Ромбахом і вперто мовчав.
— Сер, ви, мабуть, думаєте, що я п… п'яний? — не відставав німець. — Я не п'яний, сер! Ромбах уміє пити. Колишній кадет! Еге, ви чудово вмієте готувати коктейль, але бокали наливаєте погано, — звернувся він до бармена. — Шампанське у вас криво налито. Рідина завжди має горизонтальну поверхню. Це ми вчили ще в школі. Ну, та все одно, мадам, підрівняємо цю криву поверхню. Ваше здоров'я!
Дивно, п'яні очі Ромбаха підмітили правильно: всі бокали були налиті «криво», і картини на перебірках теж трохи з'їхали вбік. Але яке це мало значення? Кінець кінцем, вони були на судні, яке рухалось, то піднімаючись на хвилі, то опускаючись вниз.
У бар ввірвалась юрба збуджених молодих людей.
— Друзі, оце була штука! В маленькій бібліотеці на носі корабля вся палуба всипана кригою. Є шматки завбільшки з голову. Слово честі! Усі вікна вибиті.
— Можливо, йшов град?
— Градини завбільшки з голову? Хто цьому повірить!
— В такому разі льодяний дощ, — прогримів сміх містера Кеннеді.
— Ходімо подивимось. Тут надзвичайно душно.
Едвард пройшов у зал. Можливо, Модлі там. Однак шукав він даремно. Ніде не було видно жодного офіцера. Зникли й більшість стюардів.