Ув'язнення несамовитості
Шанувати безум аж ніяк не означає вбачати в ньому мимовільний і невідворотний випадок хвороби; це значить розглядати його саме як нижню межу істини людини, межу не лише не випадкову, але і вельми істотну.
У добу Відродження стається кардинальна зміна: шаленство врешті полишає своє скромне, заледве не малозначне місце й тимчасово випинається на перший план. Воно перетворюється на видовище. Простежимо, що говорить про це Мішель Фуко. Спочатку безум був тим різновидом несамовитості, що нагадував усім так званим нормальним людям про їхній зв’язок із Божою благодаттю.
Таким парадоксальним чином шаленство ставало однією з форм розумності. Проти високої вченості воно визнавалося за глибший і неоднозначний прояв мудрості. Шаленство і розум разом утворили доволі міцну пару, в якій вони не протиставляються, а доповнюють одне одного. Виявляється, хоч і не завжди, та шаленство здатне постати як одна із прихованих сил розуму. Так чи інак, а Відродження випустило на свободу хаотичні струмені шаленства, зумівши спрямувати їх в русло творчої винахідливості[29].
Власне, такі персонажі, як Простак або Дурень — то не просто забавні образи чи посміховиська, а хранителі істини. Якщо дурість увергає будь-кого в неконтрольовану несамовитість, то Дурень самочинно грає роль ревнителя правди. Епоха Ренесансу створювала такий різновид шаленства, опинившись в якому людина набуває іншого бачення, стає чутливішою до небезпек світу, не силується пізнати істину інструментальними засобами. Виникає показова діалектика нетотожного собі знання. Зачудування шаленством продовжувало заворожувати навіть наукову думку. Коли відомий французький лікар Жан Фернель стверджував, що деякі розлади психіки могли бути пов’язаними з демонами, його сучасник, швейцарський лікар Теофраст Парацельс, у книжці «Недуги, котрі позбавляють людину розуму» не лише спростовував зв’язок незвичайних станів психіки зі злим духом, а вперше зарахував істерію до групи психічних девіацій.
Загалом лікарі починають ставитися більш скептично до релігійного фанатизму. Якщо ще в часи Тридцятилітньої війни полювання на відьом було надзвичайно поширеною практикою, то поступово, особливо в Англії, західноєвропейські лікарі, які на той час видавалися найбільш ліберальними, починають відкидати чаклунство й подібні до нього форми несамовитості. Було спостережено зв’язок між релігійністю і шаленством, позаяк обидва явища часто характеризувалися спільними ознаками: говорінням різними мовами (glossolalia), судомами, плачем, галюцинаціями, стогонами. Англійський невролог Томас Вілліс виключав демонізацію з можливих причин шаленства, а натомість пояснював його хворобою нервів. Майже з тих самих причин релігійне візіонерство квакерів сприймалося за безумство, викликане гарячкуватими імпульсами мозку. У цих тенденціях проглядає орієнтація на натуралістичну медицину.
Незважаючи на це, Європою ширилася легенда про Фауста, вченого, який продав душу дияволу, щоб отримати сакральне знання. Історію життя Йогана Ґеорґа Фауста написав анонімний німецький автор, і вона побачила світ 1587 року в Франкфурті. Лялькові вистави про Фауста й Мефістофеля за її мотивами набули популярності в усій Німеччині. Існувала й реальна фігура доктора Йогана Фауста (1480–1540), німецького вченого, якому у житті довелося бути і магом, і алхіміком, і астрологом, і лікарем. Церква засудила його як богохульника, назвавши шахраєм.
На тлі цього розвою споруджуються божевільні та пристановиська для душевнохворих. Не тільки неспокійних, але й абсолютно сумирних болящих саджали на ланцюг. В Англії з XVI століття функціонує Бедлам (на сленгу це слово означає тотальне божевілля) — найвідоміша у світі лондонська клініка, влаштована в старому абатстві Віфлеємської Божої Матері.
Ні для кого не було секретом, що за кам’яною спорудою госпіталю до останньої третини XVIII століття чимало пацієнтів утримувалися прикутими до стін вервечками, а решта простиралася на соломі в одиночних камерах. Публіку за помірну плату допускали сюди на свята, немов у звіринець. Лікування хворих було суспільною справою. От тільки 1818 року розгорівся скандал. Колишній пацієнт Бедламу написав книгу. У ній він розповів про низку порушень і принижень, які йому довелося спостерігати в притулку.