Наприклад, у давній індійській сакральній традиції розрізняли стани, крізь призму яких буття розкривається в різноманітних аспектах. Серед них є, зокрема, такі:
1) готовність діяти в будь-який момент;
2) розслаблено-милостивий стан;
3) рефлексія чи самозаглиблення;
4) гнівливість або жага руйнування.
Наука та філософія — зараз йдеться здебільшого про ті варіанти, у яких підкреслюється вимога строгості й точності — поривалися всякчас уникати розгляду подібних станів, бо на їх підґрунті годі було отримати неспростовне знання. Але етнологи й антропологи дослідили подібні явища в прадавніх священних звичаях архаїчних народів, звертаючись до екстатичних переживань, релігійних містерій, практик зцілення, містичних ритуалів, а дослідники людської психіки змогли спостерегти подібні феномени бодай і в повсякденному житті.
Спробуємо поглянути на певні культурні техніки, в яких були б наявні ці екстатичні, або принаймні наближені до них, стани з метою виявити особливий досвід та з’ясувати якості нетрадиційного, тобто протилежного усталеності, способу входження людиною до різних обширів буття. Це означає, що, зважаючи на весь культурний досвід, людство не може обмежитися певними стандартами сприйняття світу, воліючи кожного разу пізнавати нові його прояви, всякчас визначаючи власну приналежність до буття.
Якщо вести мову про проблему екстатичного переживання, коли свідомість має справу з потоком образів, то доволі складним моментом фіксації подібного «перебігу подій», як ми вже зазначили, є спроба вираження й передача цього досвіду. Тому для наукового мислення завдання адекватно оцінити явища, пов’язані з нерегулярними переживаннями, є щоразу складнішими. Такий стан справ залишатиметься непорушним, допоки ми оперуватимемо в дослідженні духовних переживань категоріальним апаратом, що не надто пасуватиме до подібних станів. Цікаво, що така ж плутанина не лише є проблемою, а й слугує вихідною точкою бодай і для самого адепта екстатичних почувань. Згадаймо, що легендарна Жанна д’Арк, чуючи голоси, що закликали її до звитяжних дій, не могла до пуття зрозуміти їх походження й те, чи були вони взагалі реальними, а не, припустімо, галюцинаціями.
Отже, реальність, яку фіксує свідомість у зміненому стані, можна назвати такою, що має ознаки віртуальності. Тобто її треба визнати за специфічний конструкт. Той, хто має з нею зв’язок й здатен її належним чином оцінити, мусить уважати це першим рівнем образності. Наступним важливим аспектом розуміння нетипових станів є здатність до уяви. Слухаючи або читаючи оповіді, подумки людина неодмінно виображує собі отриманий потік інформації, оформлюючи його у відповідний спосіб. Походячи від грецького слова «фантазія» (φαντασία), уява породжує незліченні варіанти вияву будь-чого. Вона аж ніяк не мусить претендувати на вираження якогось справжнього буття, натомість становить певну цінність. Завдяки уяві людина немов налаштовує себе на лад сприйняття того, що ніби тільки очікує на відповідне опредметнення. Отже, символічний спосіб оперування змістом свідомості залишається доволі плідним, якщо йдеться про розкриття духовного досвіду. Цей шлях вимагає неабиякої зосередженості в екстатичній практиці[51].
Слово «екстаз» у перекладі з грецької мови означає «вихід із рівноваги», певне «зміщення». Мартин Гайдеґер зазначає, що воно споріднене з латинським eksisteo — «виступаю», тобто наближене до екзистенції. Екстаз — це різновид шаленства і особливий вимір захоплення. Містики стверджують, що в мить екстазу здійснюється злиття душі й Бога. Дехто порівнює його із «зануренням у Ніщо». Це стан відокремлення від зовнішнього світу, заглиблення в себе при майже абсолютному припиненні осмислення. Екстаз супроводжується втратою будь-якої чутливості.
Прагнення досягнути такого стану є особливістю багатьох релігійних обрядів. Майже завжди подібне самозабуття межує з відчуттям неземного блаженства і почуванням неабиякої радості. Це своєрідне захоплення, коли людина здатна сягнути межового рівня споглядання, здійснюючи акт трансцендування. Вряди-годи екстатичні стани визначають як пограничні або маргінальні, тобто такі, що ледве помітні і є пороговими чи перехідними. Інформація, що фіксується в подібному медіальному середовищі, виявляється визначальним моментом.
51
Гостев А. А.