[пер. Д. Коваль]
Згодом цей образ використовується в XV столітті в книзі Себастіана Бранта «Корабель дурнів» (1494), яка надалі надихнула Ієроніма Босха на створення однойменної картини. У літературно-мистецьких творах тих часів мотив корабля, що блукає, нагадував дивовижний Ковчег порятунку. Але що означав цей образ тоді й що означає тепер?
Неважко помітити, як у звичному трактуванні поняття «шаленство» часто набуває негативних характеристик. Наприклад, ми говоримо про глупі думки, безґрунтовні вимисли, неточності, сплутані міркування, абсурдні теорії тощо. Шаленство простежується у поведінці та смаках, звичаях, подіях чи предметах. Почасти його вважають поняттям наївним. Та попри банальність «шаленства», яку помічаємо насамперед, неважко пересвідчитися й у його неоднозначності. Справді, нехай подекуди очевидним є «простацький розум», але шаленство буває також ретельно замаскованим і цілком спроможне набувати розумного вигляду.
Серед труднощів опису шаленства варто назвати відсутність належного способу його вираження. Тому воно нерідко проявляється символічно. Зараз вже, мабуть, нікого не дивує, що незвичні психічні стани були відомі ще на ранніх етапах розвитку культури. Їхні прояви часом приписували тим, кого вважали одержимим злим духом. Але ті, чия поведінка була загадковою, так само могли оголошуватися й обранцями богів.
Зокрема, близьке до «шаленства» поняття «безумність» уже звикли використовувати й без традиційного медичного змісту, маючи на увазі, наприклад, «безумні ідеї». Цим словосполученням натякають на винятковість ідеї чи надзвичайність чийогось задуму, досягнення небувалого, створення немислимого, припущення неприйнятного, реалізацію нездійсненного.
Важливим аспектом у питанні душевної неоднозначності стає проблема походження цієї «несамовитості». Деякі історично важливі події пояснювали «нестримними» станами людини. Та все ж потрібно визнати: шаленству й досі властиві такі прояви, які передовсім сприймаються як аномалія. Та водночас воно завжди наново визначається й перероджується залежно від суспільної організації. Тому цікаво осмислити поняття шаленства ще й як особливий символ культури.
Одночасно різнобічний образ шаленства стає об’єктом уваги дослідників у зв’язку з аналізом творчості Антонена Арто, Вінсента Ван Ґоґа, Миколи Гоголя, Фрідріха Ґельдерліна, Фьодора Достоєвського, Фрідріха Ніцше, Емануеля Сведенборґа, Джонатана Свіфта і багатьох інших. Також з’являється цикл праць, присвячених психологічному, психоаналітичному, психіатричному, навіть патографічному його описові.
У зв’язку з цим у тематичній літературі порушується чимало цікавих питань. Наприклад, як часто ми замислюємося над тим, що ж означають уже сталі ідіоми, на зразок «чути голоси» або «втратити душу»? Навіщо нам знати про те, як досвід шаленства змінюється від одного типу суспільства до іншого? І для чого взагалі потрібно знати, навіщо культури формують уявлення про «нормативність» і «відхилення»? І чи має типовий символічний прояв шаленства бодай якісь політичні впливи чи ідеологічні застосування в сьогоднішньому світі?[1]
Спробуймо звернутися до способів осмислення цих питань з огляду на діапазон культурних досліджень і розвідок з філософії, мистецтва, історії, соціології, медицини, літератури. Зрештою, загальну проблему можна сформулювати так: чи не криються, здавалося б, у яловому ґрунті шаленства цілком розважливі парості?
1
Див. наприкл.: Porter, Roy. A social history of madness: stories of the insane. London: Weidenfeld and Nicholson, 1987; Radden J. Madness and reason. London; Boston: G. Allen & Unwin, 1985.