Згідно з канонами ранньої християнської традиції, краса вважалася за диявольський прояв. Однак іноді потворним зображали апостола Павла. Ба більше, деякі дослідники наполягають, що в творах Юстина, Ориґена, Климента Александрійського й Тертуліана можна віднайти уявлення про зовнішню непривабливість самого Христа. Звідси, можливо, виринає пояснення загального образу юродивого.
Та він не єхидствує простим глузуванням паяца. Його насміхання над світом вершиться в якийсь дивний спосіб — через ремствування на світ, яке має театрально-видовищний прояв. Але є одна важлива проблема: як примирити юродство з традицією, згідно з якою вважалося, що Христос не згадується усмішкуватим? Ще Іоанн Златоуст помітив, що в Євангелії Ісус ніколи не сміється. У православ’ї сміх уважався неправедним. Проте для юродивих цей виняток робили завжди. Як пояснює Сергій Аверінцев, сміх є «несусвітнім» сміхом і схожий на спонтанний спалах розуму. У грецькій філософській антропології це явище не є самочинним. Сміх — це розкріпачення. Та мудреця важче насмішити, ніж простака, оскільки він осилив межу звільнення. Навіть християнські страдники глузували над катуваннями, щоб осоромити силу страху[88].
Безсумнівно, життєве тло юродивого є плетивом двох способів існування — денного потішання над всесвітом і нічної молитви за грішне людство. Молитися можна було навіть зі свідком, якому таким чином виявляли неабияку довіру. Глумлива складова юродства вимагає щонайбільшої провокації: якщо люди не вступають у завзяте протистояння з юродивим, він підбурює їх до цього, кидаючи каміння, бруд, нечистоти. Та найбільшої провокаційної сили досягає його тілесне оголення, що символізує відвертість і збентеження. Так само мовчання стає вагомою складовою молитви, це небуттєвий вираз мовлення. Щоправда, не можна казати, що воно не існує взагалі. Цікаво, що привселюдне «казання» юродивого найчастіше має форму жесту. Подібна невербальна промова насичена символами. І даремно вишукувати достеменні значення цієї мови.
У житті юродивого нас дивує парадокс, утілений у незрозумілості всього, що він коїть. Наприклад, Василій Блаженний на очах у прочан якось розтрощив каменем на друзки чудотворний образ Божої Матері. Але виявилося, що під святим зображенням намальований дідько.
Частково вже мовилося про те, що традиція святого шаленства процвітала й у Західній Церкві. У XI столітті святий Бернард Клервоський говорив про себе як про дурня. Він проповідував, що приниження є найкращим шляхом істинного смирення. Бернард був пристрасним провидцем, але його шаленство не досягало того рівня, щоби вважатися граничним. Попри все, фігура священного юродивого аж до XVI століття відігравала важливу роль у західноєвропейській культурі. На початку XIII століття образ юродивого був яскраво доповнений постаттю святого Франциска Асизького, котрий зумів досягнути величезної популярності як дурень Божий.
Отак небилиця чи навіть парадокс змішуються з реальністю, оголюючи особливу сферу людського проникнення в незвіданий простір чудесного. Проте саме такий стан є надзвичайно привабливим, непростим, а інколи й небезпечним. Пусте загравання з юродивим, зважаючи на якусь властиву йому надприродну силу, могло скінчитись не надто сприятливо. Дивним чином юродиві в суспільному житті набували неабиякої влади (хоча й неявної), й тому часто люди симулювали юродство. Тож не дивно, що юродство й досі є майже нерозв’язаною загадкою.
Мудрі шаленці
У священній книзі мусульман, Корані, є окремі посилання на шаленство (манія, або джунун). Де-не-де воно постає як самокатування, словесне чи фізичне насильство, занепад релігії, розмова із самим собою, а також постійний стан збудження (Сура 2: 169). Шаленство викликається шайтаном, чиє втручання збиває з пантелику людей, і вони починають ототожнювати його особу зі своєю. Його воля і влада в ісламі не раз порівнюються з винятковою роллю давньогрецьких богів у трагедіях. Для того, щоби вилікувати недужу людину, треба спершу зрозуміти причину шаленства, яку демон настирливо силкується приховати (Сура 7: 200). Так само, як Ісуса в Новому Заповіті, пророка Мухаммеда звинуватили в шаленстві. Ісламська культура також визнавала можливість того, що шаленство немає необхідності вилучати, адже воно також може бути мудрим навіженством, божественною відданістю містика або «любовним безумством» при здоровому глузді.
88
Аверинцев С. С.