У суфізмі ми помічаємо вияви шаленої мудрості, що дуже схожі на поведінку юродивих у християнстві. Виразники обох видів премудрості наслідували Царство Боже без будь-якої турботи про мирську репутацію й самостійно визначали свій провокативний спосіб дії. Керуючись ідеалами свободи, що часто проявлялася в добровільній бідності, мандрівному житті та смиренності, вони «потрапляли» в особливий світ.
Дарма, що їхнє нехтування світськими правилами пристойності зводилося до відвертої неповаги й критики усталених форм суспільного життя. Менше з тим, вони шукали пророчий голос, який би привів їх до духовної проникливості.
Екзальтоване благочестя хасидів
Так само, як християнство й іслам, юдаїзм заснований на вірі в те, що ціла прірва відділяє всі істоти від їхнього Творця. Саме містичні вчення мали подолати цю прірву шляхом досвіду єднання. Тора, або П’ять книг Мойсея, містить чимало посилань на містичні переживання. Талмуд, який складається з усних і письмових учень, особливими натяками вказував на існування езотеричної школи, відкритої тільки для допитливих шукачів, які могли отримати приховану мудрість лише з уст в уста.
Відомо, що в юдаїзмі тема священного невігластва розвинута доволі докладно. Сам єврейський месія (машіах), за переказами, мав би бути неосвіченим, не мати ортодоксальної освіченості. Та й справді, пророки інколи бентежать своєю гордовитою, афектованою величчю й неочікуваною низькістю. Перші хасидські цадики («цадикім» — праведники, провидці) належать до подібної категорії містиків, чий авторитет принципово не є формальним. Джерелом їхніх безмірних здібностей був безпосередній досвід контакту з іншим світом, у якому, попри все, вони почувалися доволі затишно. Якщо традиційні рабини розгорнуто описували та складали теологічні «маршрути», то хасиди подавалися навмання, потрапляючи у глухі кути й коловерті, що виявлялися для них випробними помостами в безмежне потойбіччя.
Юдаїзм взагалі й хасидизм зокрема ведуть або до Бога (євреям властиво не проговорювати й не писати ім’я Небесного Батька), або ж від Нього (у містичному сенсі)[93]. Немає нейтральних дій; святість виражається не тільки в синагозі, але й на ринковій площі або навіть у бесіді з дружиною. Поготів немає безсторонніх (секуляризованих) діянь у житті угодника. Усе, що він учиняє й говорить, — це проповідь віри. Цадик — передвісник і чародійник. Але тут є певні особливості: польські й українські хасиди, як уважалося, часто згадували чудеса, а білоруські й литовські говорили тільки про «Тору праведника». Але і ті, й інші приходять до цадика по «єшуот» (буквально — по «порятунок»), а насправді — по благословення.
Хай там як, але юдейський містицизм є невід’ємною частиною традиційного руху — хасидизму, заснованого Ізраїлем бен Еліезером (більш відомим як Баал Шем Тов або Бешт). Хасиди — члени цього релігійного руху, вони визнають головну роль духовного наставника (цадика, ребе), котрий має великий авторитет. Цадик розглядався як джерело благословення. Та навіть такий поміркований містик, як Баал Шем Тов, нерідко вдавався до незрозумілої для багатьох ексцентричної поведінки, щоби прийти будь-кому на допомогу.
Згідно з однією з численних історій, якось він потрапив у будинок «єретика» на ім’я Гірш, який заборгував велику суму грошей і боявся, що незабаром буде покараний за борги. Тоді в домі була лише його дружина Голда, яка привітала раббі. Баал Шем Тов поблагословив її та дітей. Голда була неабиякою шанувальницею цадика. Ніяковіючи, невпевненою рукою вона простягла святому пожертву — полтиник. Її чоловік залишив аж двадцять рублів, ідучи у справах, сподіваючись, що добуде достатньо грошей, аби розплатитися з боргами. Вона знала: якщо чоловік дізнається, що вона пожертвувала бодай полтиник, він дуже розсердиться. Баал Шем Тов подивився на монету й, сповнений здивування, промовив до учнів: «Хіба це гроші?» Тоді Голда дала цілий рубль, але він знову скривив губу. Врешті вона віддала всю суму. Цадик забрав гроші й пішов. Коли Гірш повернувся, не заробивши ні копійки, він швидко все збагнув і розлютився. Серед ночі хтось гепнув у двері. Це був кремезний п’яний сусід Іван, який попросив чарку горілки. Наляканий Гірш наливав склянку за склянкою. Потім Іван розплатився замацаною копійчиною й сказав, що прийде завтра забрати решту. На ранок монета виявилася золотою. Наступного вечора чоловік повернувся, щоб знову напитися. Гірш уже приготував цілий дзбан. Так тривало кілька днів, поки одного разу чоловік не сказав: «Немає сенсу платити кожного разу. Я принесу тобі скриньку старих монет і буду вчащати впродовж року». Побачивши багато грошей, Гірш здивувався. Голда нагадала йому, що це завдяки благословенню Баал Шем Това. «Єретик» побіг подякувати раббі, який зустрів його усмішкою і сказав: «Ти благословенний! Золоті монети тобі приніс пророк Ілля. Заплати борг, а потім вирушай із родиною в Ляйпциґ». Так Гірш став добродієм і поширював славу про Баал Шем Това[94].
93
Фейгин А.