«Як вертається пес до своєї блювотини, так глупоту свою повторює глупак» [Прит. 26, 11];
«Не лицює пишнота безумному, поготів рабові панувати над зверхником» [Прит. 19, 10];
«Слава людині, що гнів покидає, а кожен глупак вибухає» [Прит. 20, 3];
«Уста нерозумного тягнуть до сварки, а слова його кличуть до бійки. Язик нерозумного — загибель для нього, а уста його — то тенета на душу його» [Прит. 18, 6–7];
«Нерозумні глупоту успадковують, а мудрі знанням коронуються» [Прит. 14, 18];
«Для безумного мудрість занадто висока, — своїх уст не розкриє при брамі» [Прит. 24, 7];
«Замір глупоти — то гріх, а насмішник — огида людині» [Прит. 24, 9];
«Нерозумному відповідь дай за безумством його, щоб він в очах своїх не став мудрим» [Прит. 26, 4];
«Як волочаться ноги в кульгавого, так у безумних вустах приповістка» [Прит. 26, 7];
«Серце мудрого тягне праворуч, а серце безумного — ліворуч. Коли нерозумний і прямою дорогою йде, йому серця бракує, і всім він говорить, що він нерозумний» [Екл. 10, 2–3];
«Втомляє безумного праця його, бо не знає й дороги до міста» [Екл. 10, 15].
Тут вихваляння абсурдності віри протиставлене зовсім іншому вимірові — неприйняттю віри, позаяк сказано: «Безумний говорить у серці своїм: “Нема Бога!”» [Пс. 53].
Подібного матеріалу є досить багато — ось думки і більш пізніх філософів:
«Зазвичай ті, у кого не вистачає розуму, думають, що знають доволі, а ті, хто зовсім позбавлені розуму, думають, що відають усе» (Бруно).
«Упертість і надмірний запал у суперечці — найвірніша ознака глупоти» (Монтень).
«Мовчання — чеснота дурнів» (Бекон).
«Чому це кульгава людина нас не дратує, а кульгава на розум дратує? Тому що кульгавий усвідомлює, що ми ходимо прямо, а кульгавий на розум твердить, що не він, а ми кульгаємо» (Паскаль).
«Дурень не може бути добрим: для цього у нього замало мізків. Дурням та безумцям увесь світ видається у світлі їхнього навіженства. Людині зі здоровим глуздом легше підкорятися зайдиголовам, аніж керувати ними» (Ларошфуко).
«Сміятися над розважливими людьми — таким є привілей дурнів. Якби дурень боявся сказати дурість, він не був би тоді дурником» (Лабрюєр).
«Глупота пишна та зарозуміла» (Гельвецій).
«Дурість не була б справжньою бреднею, якби не боялася розуму» (Шамфор).
«Дурні не бувають соромливі, хоч соромливість приймає всі види безглуздя» (Руссо).
«Дурень бачить не те саме дерево, що бачить мудрий. Якби дурень був настирний і неухильний у своєму безглузді, він став би мудрим. Безглуздя — порфіра крутійства. Прислухайся до дорікань дурника! Це для тебе королівський титул» (Блейк).
«Дурість така непрохідна, що її неможливо дослідити до дна, у ній не народжується ніякого відгомону, вона все поглинає без повернення» (Бальзак).
«Глупота завжди злословить, не знаючи меж» (Ніцше).
«Злий часом відпочиває, а глупий увесь час активний» (Ортеґа-і-Ґасет).
«Є тільки дві нескінченні речі: Всесвіт і дурість. Хоч щодо Всесвіту я не цілком упевнений» (Айнштайн).
Аж ось і цілком протилежні судження щодо глупоти:
«Бувають випадки у житті, виплутатися з яких допоможе тільки дурість. Пристрасть часто обертає розумного на дурня, але не менш часто наділяє дурнів розумом. Розум завжди пошивається у дурні для серця. У старості вади розуму стають помітнішими. Розумна людина нерідко потрапляла б у складну ситуацію, аби не дурні навколо. Є глупаки, котрі усвідомлюють своє глупство й спритно ним користуються. Хто ніколи не вчиняв безрозсудно, той не є таким мудрим, як йому видається. Під старість люди стають безрозсудними — і мудрішими. Можна вилікуватися від безрозсудства, та не можна випростати кривий розум» (Ларошфуко).
«Щоразу, коли людина допускає дурість, вона робить це тільки зі шляхетних спонукань» (Вайльд).
«Якщо розумна людина робить дурість, то уже, принаймні, не малу» (Ґете).
«Дурість — дар Божий, але не треба ним зловживати» (Бісмарк).
«Дехто вважає, що глупих людей є нескінченна множина, а інші впевнені, що певною мірою всі є глупцями» (К’єркеґор).
«Існує глупота блазнів, то є лише позірна глупота» (С. Вейль).
«Там, де зустрічаються два засадні положення, котрі не придатні до узгодження, їх речники приймають один одного за дурня і єретика» (Вітґенштайн).
Тут навмисне нашукано й наведено таку кількість висловлювань, аби окреслити грандіозність проблеми.