Досвід останніх століть засвідчив, що поряд із вишуканим інтелектом приживається й шаленство. Платон колись визначив його як брак розуміння добра і зла. Тож шаленець не відає, що дозволено, а що ні.
Та чи не належить шаленству вагома частка того, завдяки чому людство стало настільки розбитним і чого б ніколи не відбулося, якби люди були нудними пуристами в пізнанні? Виявляється, що нелогічне й нерозумне не менш евристичні, хоч і ховаються в пристрастях, мові, мистецтві, релігії.
Якщо врешті поділяти позицію Блаженного Авґустина, то з’ясується, що існує певний проміжний стан між розумом і шаленством, адже мудрий не стане мудрим без глупоти.
Не важко переконатися, що царина шаленства як специфічний простір реалізації тих речей, які неможливо здійснити засобами наукового пізнання, не є якимось однорідним середовищем.
Під час аналізу широкого спектру розшарувань шаленства на початковому етапі дослідження можна скористатися потрійною конструкцією, яку запропонував Юрій Лотман у праці «Семіосфера»: недотепа — розумний — божевільний[101].
«Недотепа» і «божевільний» не є синонімами. «Недотепа» — це нетямущий дурник, поведінка якого повністю передбачувана. Його дії шаблонні, нічого нового він вимудрувати не може. «Недотепі» протидіє «розумний», хоча його поведінка визначається як ординарна. Він міркує за правилами розуму або практичного досвіду. Таким чином, його діяльність відповідає принципам навичок. «Божевілля» слід трактувати тут не в медичному значенні, а як визначення певного виду поведінки, яка відрізняється тим, що її носій має свободу порушення звичаю, тобто може здійснювати вчинки, заборонені нормою. Це додає його діям непередбачуваності.
Досить пригадати, як хитрощами рятується Одіссей від велетня Циклопа, якого, зрештою, сам переміг. Нетривіальні дії є результативні тому, що виводять супротивника зі звиклих ситуацій. Той самий механізм повторюється під час зіткнення «розумного» з «божевільним», що ставить саме «розумного» в беззахисне становище. У культурі це часто призводило до використання шаленства в цілком конкретних ситуаціях.
Наприклад, застосовування шалу як радикальної зброї відоме серед багатьох народів. Скажімо, скандинавські епоси описують берсерків — воїнів, які у хвилину бою перебувають у стані «бойового шаленства». Вони беруть участь у битві покриті лише шкурою. Не відчуваючи болю від ран, вони уподібнюються звірові. Це дозволяє їм скидати із себе всі обмеження людської поведінки.
Слово «берсерк» означає «воїн у шкурі ведмедя». Людина ставала берсерком в результаті ініціації, де мала подолати неабиякі військові випробування (як-от забити вепра або вовка, битися без зброї).
Скавчання собак або квиління вовків в обрядових актах відіграє грандіозну ритуальну роль, оскільки допомагає членам гурту підготуватися до входження в стан скаженого екстазу. Бойове випробування вимагало розкрити здатність запалити «лють берсерка». Оволодіння навіженством було наслідком магічно-релігійного досвіду. Войовник мусив перевтілити свою людську сутність на тваринну через порив агресії й люті, які уподібнювали його збуреному хижаку. Тоді він наповнювався таємничою, надлюдською і непереборною силою, яка виринала з глибин його істоти. Це демонічне безумство наповнювало ворога жахіттям.
З берсерками можна порівняти й образ героя ірландських саг — Кухуліна, котрий наділений усіма міфологічними рисами, але його бойові успіхи приписують лицареві невеликого зросту, здатному переживати «бойове шаленство»[102].
Трикстер і світ шкереберть
Привернення уваги до постаті «трикстера» відбулося завдяки міфам північноамериканського племені віннебаґо. В оригіналі цей герой індіанського епосу називається шахраєм або дурнем. Він — скандальна всеїдна істота, священний засновник і свідок створення світу, що часом виступає в образі Койота, Кролика чи Зайця, Ворона, Павука, Черепахи, Росомахи та інших і є однією з найдавніших і найважливіших споконвічних фігур, яка посідає місце десь між деміургом і комедіантом. Койот, залежно від казки, циклу оповідей чи культури, постає як мандрівник, самозакоханий ненажера, клоун, а також набуває безлічі інших іпостасей.
Розповіді про нього нерідко супроводжуються дивними історіями про кровозмішення, трансвестію, говоріння анусом, зміну частин тіла, фалоімітацію тощо. Койот-трикстер має здатність пережити смерть, часто зловживає владою, перевертає цінності й ритуали, проявляє харизматичну байдужість до етичної поведінки та здорового глузду. Він — перевертень, який використовує свою магію для задоволення своїх цілей і вираження свого складного характеру художника, жартівника, розпусника, насильника, дефекатора, культурного героя та ін. Міфи увиразнюють його образ через чорний гумор, сатиру, пародію, фарс, сміх. До речі, він ніколи не кається.