Так само, як і в Офелії, шаленство короля Ліра, героя іншої шекспірівської трагедії, є справжнім, а не удаваним. Проте все, що він говорить у стані запаморочення, аж ніяк не є безглуздим. У його словах і діях є якась вибудувана послідовність, яка дозволяє йому побачити те, на що він не бажав зглянутись, затьмарений чарами лестощів і владною пихою. Згадаймо, що як і Гамлет, Едґар, удаваний безумець з трагедії про Ліра, говорить про шалене марення короля, зауважуючи поєднання нісенітниці й сенсу. Тому такий безум можна було б назвати бурхливим і болісним душевним зворушенням, завдяки якому Лір украй поціновує життя. Розбурханий душевними пристрастями, він сприймає його інакше, аніж «попередній» Лір. Він нарешті усвідомлює, що жив брехнею. Едґар і Лір, які репрезентують безум справжній та удаваний, виявляють його по-різному. Перший — як свідоме блукання не-буттєвим шалом, другий — як душевне потрясіння. Едґар позбавлений соціального статусу й став вигнанцем у батька через наклеп брата, він змушений зображувати «бідного Тома з Бедламу». Лір — шматує й роздирає власну душу, поринаючи в безум, немов у забуття.
Між шаленством істинним і штучним окреслюється ще й третій його різновид — пророче або повчальне. Він має деяку схожість з удаваним шаленством, але вносить, вочевидь, якесь магічне значення. Негаразди тяжких мандрівок з королем поділяє блазень, якого можна вважати другою, ба навіть оберненою, персоніфікацією Ліра. Допоки король хаотично судить про дійсність, біля нього клопочеться блазень, мов справжній мудрець. Коли ж Лір більше не потребує зовнішньої опіки, блазень знову обертається на дурня, але такого, в якому постійно жевріє жага перевтілення. Якщо блазень, подібно до сократичної маєвтики, тільки готує Ліра до розуміння істини, то її повне усвідомлення станеться лише під час зустрічі з «бідним Томом».
Сам феномен удаваності вимагає окремого висвітлення, де він набуває рис благочестя й святості, що видно у феномені юродства. У ньому особливої ваги набуває момент уявності, обману, містифікації та різних форм симуляції.
Апологія Дурня
Дурень — фігура, що трапляється в багатьох нараціях. Його нерідко порівнюють з придворними блазнями, які славилися мистецтвом обряджати слова в маску жарту, сатири, інтриги. Ймовірно, своїм народженням цей образ завдячує типам, які Бахтін назвав «гротескним реалізмом»: мімам, комічним маскам, селенам, фігуркам демонів і різноманітних потвор.
З часів античності дурень постійно супроводжував монархів і аристократів. Блазень здобуває характеристику ненажери. Численні національні паяци носять імена різних страв, а блазнівський цар сатурналій і європейський бобовий король є розпорядниками обжерливості й пияцтва.
Професійні паяци з’явилися в Древній Греції й у Римі. У комедіях Плавта це паразити — убогі шахраї, що стають нахлібниками в багатих будинках і сприяють господареві в його сердечних авантюрах. З давніх часів італійські південні міста часто проводили релігійні свята, під час яких показували й драматичні спектаклі про життя сіл і міст. У виставах було чимало непристойностей, каламбурів та конфузів, що неймовірно радувало глядачів. Існувало кілька типів образу Дурня:
1) Maccus — клоун і блазень;
2) Bucco — ненажера;
3) Pappus — наївний стариган, якого було легко обдурити;
4) Dossennus — хитрий горбань (трикстер);
5) Manducus — людина із зубами, що скрегочуть; описується як сутенер і побратим клоуна.
Жоден із фарсів не зберігся повністю. Можливо, вони були частиною усної традиції. Гумор у п’єсах Плавта має вияви метушні, абсурдних інверсій соціального статусу, перевертання ієрархічного ладу тощо. Повалення громадського порядку досягається за рахунок кухарів або паразитів, сутенерів, клоунів. Вони постають як символи професійного жебрацтва і постійно перебувають у пошуках дармової їжі. Як ошуканці, вони охоче надають інформацію або розваги для тих, хто готовий платити. «Паразит» у перекладі з грецької означає «учасник вечері для гостей», той, хто запрошений, бо він є цікавим або смішним. Паразити в Плавта також виконують роль каталізаторів різних дій у сюжеті п’єси — тобто на них покладена функція звичайного дурня. Вони мають гротескні й принизливі імена: Peniculus (зменшувальна назва для статевого члена), Scortum (повія), Gelasimus (пересмішник), Curculio (довгоносик). Паразити здебільшого ведуть себе принизливо, викликаючи сміх аудиторії. Для Плавта паразит є символом розваги, джерелом сміху, усвідомлення слабких рис людини.