— А ми так і вирішили.
— Аю, не затримуйся, — гукнули здалеку чоловіки.
— Я зараз. От… У нас там теж такі собаки. Ну, трішечки не такі.
— Ви його для експерименту візьмете? Дівчина здвигнула плечима.
— До вас довго летіти? — спитав Марат.
— Десять ваших років.
— Нічого собі… Бот постаріє.
— Ми його приспимо. Але я до нього вже звикла, і мені сумно буде в кораблі.
— Хай уже краще спить. Потім буде новий пес, — сказав Дік.
— Ая, не затримуйся, — знову гукнули чоловіки.
— То батько ваш там? — спитали хлопці.
— Батько. І брат.
— Дуже схожі, — сказав Дік. — Тільки наче вони одного віку.
— Бо вони обидва в порі зрілості. Ну, я побіжу. — Вона подала їм вузеньку долоню. — Ви, мабуть, останні земляни, яких я бачу.
— Чому?
— Ми сьогодні вночі відлітаємо.
— Назовсім?
— Назовсім.
— Коли ви прилетите, вам буде уже за двадцять, — сказав Дік.
— Саме в міру, — сказала дівчинка.
— Ми вам напишемо листа, — сказав Дік і трохи поспішно додав: — Бо тепер же буде зв’язок, правда? Радіолиста. А потім завалимо до вас у гості.
— Як це, «завалимо»? — спитала дівчинка.
— Ну, прилетимо, — пояснив Марат. — І нам уже буде…
— Саме в міру, — сказала дівчинка.
— Щасливого польоту. Мене звати Дік, а його Марат. Бот, ходи поцілую, Марат, поцілуй Бота.
— Щасливо, Діку і Марате.
Марат перевернувся на спину і застиг на воді навпроти неба, хвилі зрідка набігали на обличчя, і він подумав, що вода зовсім не такого кольору, як видається з берега. З берега вода видається голубою і знадливою, а зараз, коли хвиля пробігла обличчям, Марат дивився крізь неї, мов через скло. Коли занурити голову глибше, вода жовтіла, ще глибше — сіріла, а з боків була зелена, зелень пронизували сонячні стовпи, як прожектори, і зникали в темній глибині, і звідти віяв холод.
Марат намагався відмити губи. Не зникав різкий запах рідини, якою їх змастили з наказу вихователя, що побачив у вікно, як хлопці цілували Бота.
Їх покарали — примусили проплавати на півтора кілометра більше, ніж завжди. Група вже давно грілася на березі в шезлонгах. Жовто-білий рятувальний човен метався затокою, бо загубився Дік. Марат байдуже спостерігав за його піруетами. Дік, підтягнувшись на руках, висів під крилом з правого борту. І Марат знав, що Дік там може висіти скільки завгодно — у Діка дуже міцні руки. А коли тривога набрала грандіозних розмірів і на березі стали готувати інші човни, і в них уже сідали аквалангісти, Дік пустив руки і загубився в піняві сліду.
Марату наказали вилізти на берег. Він плив і спостерігав за Діком. І група теж спостерігала за Діком. Дік пірнув і виринув хвилини через дві вже за спиною підмоги. І його білява голова знов не була помітною між білими бурунцями. Щоб дістатися берега, він ще раз пірнув і разом з Маратом вийшов на берег. Хлопці потонули в шезлонгах.
Вихователь був схвильований.
— Ви разом плавали? — кричав він до Марата.
— Ні.
— Ти його бачив на воді?
— Бачив.
— І де дівся, бачив?
— Бачив.
— Де?!
Марат не встиг відповісти, Дік підвів голову і запитав:
— А хто втопився?
— Це ще невідомо, — вихователь дивився на затоку і стискав Маратове плече.
— Що невідомо? — спитав Дік. — Імені утопленика чи що він утопився?
Той зиркнув на Діка.
— Ти… ти…
— Відпустіть моє плече, — сказав Марат, — відпустіть моє плече.
— Як це звучить на вашому жаргоні? — спитав батько. — Ви ріжете мене без ножа, так? Так от, ти ріжеш мене без ножа.
— Вже краще — без лазера, — буркнув Марат.
— Як ти розмовляєш з батьком? — не витримала мати.
— Пробачте.
Всі троє на якийсь час примовкли.
— Ви з Діком сьогодні наче…
— …показилися, — підказав матері Марат.
— Я не можу з тобою розмовляти, — зітхнула мати.
— Діка сьогодні переведуть в інший пансіон, — сказав батько. — Батьків уже попередили. Правильно, вас давно треба було розлучити. Художники…
— Не сварися, — сказала батькові мати. — Дік скоро прийде до тебе прощатися.
— А чого його переводять, а не мене? Тому, що ви перші приїхали?
— Ет, облиш… — скривився батько.
— Звичайно, ти й зараз вираховуєш якісь орбіти, а я збив тебе з думки..
Батько махнув рукою, але вийшло так, що рука гримотливо зачепила стіл.
— Тихо! Дзвінок, — сказала мати.
— Доброго дня, — зайшов Дік і вишукано вклонився.