Острів мав у діаметрі десь миль із десять, а що він був майже круглий, то в обводі досягав десь тридцяти миль — може, трохи більше, беручи до уваги численні затоки й бухти. Геть увесь острів був оточений смугою чистого білого піску, на який набігали хвильки лагуни. Тепер ми спостерегли також, що коралові рифи оточили острів суцільним кільцем, але відстань до них була неоднакова, місцями вони простягалися за милю від берега, подекуди ж лише за кількасот ярдів, а в середньому — за півмилі. Рифова стіна ледь виступала над водою, і в багатьох місцях через неї перекочувався прибій. Гуркіт його не вмовкав ні на мить, бо хоч яка тиха стоїть погода, неозорий Великий океан завжди злегка колихається; хвилі ті ледь помітні у відкритому морі, але, доходячи до берега, вони перетворюються у величезні вали. Та поверхня лагуни, як я вже казав, лишалася зовсім гладенька.
У кораловій стіні було три вузенькі пролами: по одному проти війстя долини, що, як ви пам'ятаєте, перетинала острів, а третій проти нашої долини, яку ми згодом охрестили Долиною Розбитого Корабля. Біля кожного проламу рифи громадилися, утворюючи по два невеличкі зелені острівці, порослі кущами; на кожному з них височіли також по одній чи по дві кокосові пальми. Острівці ті були дуже примітні, здавалося, їх навмисне поставили, щоб позначити вхід у лагуну. Того фатального дня наш капітан спрямував корабель саме в один такий пролам і, без сумніву, втрапив би до лагуни, якби нам не потрощило стерно. Посеред лагуни лежало кілька невисоких прегарних коралових острівців — якраз перед нашим табором, а напроти, у відкритому морі, видніло ще з десяток інших островів на відстані од півмилі до десяти миль від рифів, — усі вони видавалися менші за наш і, очевидячки, безлюдні. То були пласкі коралові острови, що ледь піднімалися над поверхнею моря, однак поросли кокосовими пальмами.
Усе те й багато чого іншого побачили ми, сидячи на вершині гори. Щойно ми задовольнили свою цікавість і збиралися вже вертатися додому, як знову виявили сліди людини. Ми знайшли кілок чи то жердину, а також зо два кругляки, обтесані сокирою. Правда, вони зовсім потрухли й, очевидячки, лежали там багато років.
Міркуючи про свої відкриття, повернулися ми до табору. Дорогою впали нам у очі сліди якихось чотириногих тварин, та ніхто з нас не відав, чи вони давні, чи свіжі. Проте ми знову почали сподіватися, що дістанемо на острові яке-небудь м'ясиво, отож додому прийшли в бадьорому настрої, набувши смаку до вечері й дуже задоволені походом.
Після довгої суперечки, в якій Пітер грав провідну роль, ми дійшли висновку, що острів безлюдний, і полягали спати.
РОЗДІЛ VII
Джекова винахідливість. — Ми хочемо ловити рибу, стрічаємося з труднощами, долаємо їх і приймаємо холодну купіль. — Жахлива зустріч з акулою
Кілька день після виправи, що про неї розповідалося в попередньому розділі, ми не одходили далеко від табору, обмірковуючи плани на майбутнє й обладнуючи житло, щоб зробити його якомога вигіднішим.
Той порівняно бездіяльний стан був викликаний різними причинами. Перш за все, хоч ми опинилися в райській місцині й могли легко задовольнити всі потреби свого тіла, проте не дуже хотіли оселитися тут довіку, далеко від друзів і батьківщини. Якби ми твердо взялися лаштувати собі постійну оселю, то це означало б, що ми зважилися назавжди попрощатися з домівкою і друзями, отож, нічого не кажучи один одному, ми все якось відмагалися від того діла. Ми ще мали деякі сумніви, чи справді острів безлюдний, і плекали слабеньку надію, що, може, надійде корабель і забере нас. Та минали дні за днями, а ні тубільців, ні кораблів не було видно; отож ми перестали сподіватися на скорий рятунок і заходилися шпарко впорядковувати своє житло.