Кажучи так, Джек загріб веслом; та тільки-но ми встигли зрушити з місця, як із-під скелі вискочила рибина з величезною головою і малим тулубом та й умить проковтнула принаду.
— Отеперечки ти вже спіймалася — не втечеш! — вигукнув Пітер, тягнучи волосінь. — Ручуся: принада дійшла аж до хвоста. Та й здорова ж, шельма!
Риба відчайдушно пручалася; коли Джек підтягнув її до поверхні, ми нахилилися, щоб роздивитися здобич, і перевернули колоду. Джек схопив рибину за шию, і тієї миті ми плюснули у воду!
Щойно ми випірнули на поверхню, мокрі, наче ті щури, й схопилися за колоду, як одразу гучно зареготали. Знову посідавши верхи, ми вже краще пильнували рівноваги, а Пітер витяг рибину, яка тим часом ледве не втекла. Хоч вона й не вартувала того труду, та, як зауважив Пітер, все ж таки була не рівня дрібноті, що він її вудив останні два-три дні; отож ми поклали рибину перед себе на колоду і, знову начепивши принаду на волосінь, стали очікувати здобич.
Охоплені рибальським завзяттям, ми пильно вдивлялися в воду, аж раптом нашу увагу привернули жмури за кілька ярдів од колоди. Пітер гукнув, щоб ми веслували в той бік: він думав-бо, що там плаває велика рибина і ми маємо нагоду її спіймати. Та Джек його не послухався і сказав твердо, як ніколи:
— Витягни волосінь, Пітере, берися до весла, та швидше, то — акула!
Можете собі уявити, який нас охопив жах: адже, вважайте, ноги наші звисали у воду, спробуй-но їх витягти — колода враз перекинеться. Пітер миттю вибрав волосінь і, схопивши весло, наляг на нього що було снаги, ми з Джеком теж заходилися веслувати з усієї сили, направляючи колоду до берега. Але до нього ще лишалася чимала відстань, а що колода наша, як я вже казав, була дуже груба, то ми рухалися надто поволі. Тепер ми виразно бачили акулу; вона без упину кружляла навколо нас, і її гострий плавець раз по раз вистромлювався з води. З її швидких, але нерішучих рухів Джек виснував, що вона й досі вагається: нападати чи ні, — отож велів нам веслувати чимдуж заради нашого рятунку й сам дав нам гідний приклад. аптом він крикнув:
— Пильнуйте! Вона пливе сюди!
За мить ми побачили страшного хижака: акула пірнула якраз під колоду і повернулася на бік. Але ми так завзято заплескали веслами, що, мабуть, відстрашили її цього разу, і за мить вона знову заходилася кружляти навколо.
— Киньте їй рибину! — гукнув Джек здавленим голосом. — Ми встигнемо допливти до берега, хай тільки вона відстане хвилин хоч на дві.
Пітер спинився на мить, виконуючи наказ, а потім знову щосили наляг на весло. Як тільки рибина плюснула у воду, акула пірнула и глибину. За мить ми побачили, що вона випливає білим черевом догори: акули завжди перевертаються голічерева, націлюючись на здобич, їхня-бо паща не на самій морді, як у інших риб, але, так би мовити, на споді підборіддя. Ще мент, і над водою виткнулося її рило, з'явилася паща, озброєна двома рядами страшних зубів. Проковтнувши мертву рибину, акула щезла. Проте Джек помилився, вважаючи, що вона тим задовольниться. Невдовзі вона повернулася й зачала так швидко шугати, що ми жахнулися, чекаючи негайного нападу.
— Годі веслувати! — нараз вигукнув Джек — Вона пливе позаду. Виконуйте мої накази, та швидко. Від цього залежатиме наше життя. Релфе, Пітере, будь-що зрівноважте колоду. Не зважайте на акулу. Не озирайтеся. Думайте про одне — як зрівноважити колоду.
Ми з Пітером одразу послухалися, ладні зробити що завгодно, аби тільки дістати надію на рятунок; отож ми цілком поклалися на Джекову хоробрість і мужність. Кілька секунд, що видалися мені хвилинами, ми сиділи мовчки, проте я таки не втерпів і, порушивши наказ, озирнувся. Джек сидів непорушно, мов скам'янілий, піднявши весло, стиснувши губи, насупивши брови, а очі його несамовито блищали, вдивляючись у воду. Побачив я і акулу — вона пливла якраз під колодою, простуючи прямісінько до Джекової ноги. Я насилу стримався, щоб не скрикнути. Ще мить — і акула вигулькнула на поверхню. Джек ураз висмикнув з води свою ногу й перекинув її на другий бік колоди. Потвора тернулася мордою об колоду і вистромила свою страшну пащу, в яку Джек не гаючись затопив весло і пхнув його аж у горлянку. Він так тиснув на весло, що аж звівся на ноги; колода враз перевернулася, і ми знову попадали у воду. За мить ми випірнули, пирхаючи й хапаючи ротом повітря.
— Ну ж бо, гайда мерщій до берега! — крикнув Джек. — Ти, Пітере, хапайся за мій комір і молоти щосили ногами.
Пітер зробив, як йому сказано, і Джек так завзято зануртував руками й ногами, що гайнув, наче той човен; я ж, пливучи сам по собі, од нього не відставав. Хвилин за дві ми випливли на мілке і безпечно досягли берега, украй виснажені й налякані страшною пригодою.