— Певна річ! — сказав Пітер, облизуючи губи. — Я прихильний до поросят усім серцем. Може, краще сказати усім ш…
Ми поставали в засідці під скелею.
— Пильнуй! — вигукнув я, зачувши несамовитий Джеків крик, від якого увесь гурт, заверещавши, порснув униз.
Пітера взяла нетерплячка, і він подерся трохи вище дуже крутим трав'янистим схилом, щоб угледіти свиней заздалегідь; щойно він доліз до вершка й вистромив голову, як двоє поросят, випередивши своїх товаришів, вискочили стрімголов з-за гребеня й кинулися вниз. Одне з них промчало повз самісіньке Пітерове вухо; інше, не здатне спинити стрімкий розгін, як потім сам Пітер висловився, «гепнуло» прямісінько йому в руки і враз заверещало — більше, мабуть, з переляку, аніж того, що забилося, і обоє вони покотилися шкереберть у видолинок. Як тільки вони опинилися внизу, порося скочило на ноги, задерло хвоста і гайнуло, кувікаючи, навтьоки. Але я метнув йому навздогін із пращі великий камінь, на щастя, добре націлившись. Камінь той влучив порося за вухом, і воно впало.
— Молодець, Релфе! Ти не осоромився! — вигукнув Пітер, котрий, на моє диво і велику радість, звівся на ноги, очевидячки, цілий і неушкоджений, хоч і страшенно розкуйовджений. Він чимдуж побіг до горла ущелини: свинячий-бо вереск свідчив, що гурт свиней наближається. Я поклав собі вже не вбивати жодної: аби Пітерові пощастило влучити, то двох поросят на наші потреби було б більше аніж досить. Вони випорснули з ущелини гамузом — спочатку двоє чи троє кругленьких поросят і здоровезна стара льоха, а за ними решта гурту.
— Ну ж бо, Пітере, — мовив я, — ось гарненьке, ситеньке, ціляй у нього.
Але Пітер не ворухнувся, він пропустив його, не зайнявши. Я подивився на нього здивовано й побачив, що губи він стиснув, брови насупив, наче от-от стане на двобій із страшним ворогом.
— Чого ти? — спитав я і аж здригнувся.
Раптом він намірився списом, стрибнув уперед і, зойкнувши так, що в мене кров похолола в жилах, прошив стару льоху аж до серця. Більше того, він штрикнув її так завзято, що спис пройшов наскрізь.
— Ой Пітере! — вигукнув я, підступаючи. — Що це ти зробив?
— Зробив? Я вбив їхню прапрабабу, от і все, — відмовив він, дивлячись трохи злякано на непорушну тварину.
— Гей, що це таке? — спитав, підходячи, Джек. — Овва, Пітере, ти, мабуть, полюбляєш жилаве м'ясиво. Якщо хочеш скуштувати печені з цієї старої свині, то попереджую: тобі зведе щелепи. З якого це дива ти вбив саме її, Пітере?
— Річ у тім, що мені треба черевиків.
— Що спільне мають твої черевики зі старою свинею? — спитав я, усміхаючись.
— Мої теперішні черевики, певна річ, не мають з нею нічого спільного, — відповів Пітер. — Однак вона має багато спільного з моїми майбутніми черевиками. Коли я побачив, як вправно ти, Релфе, забив те порося, мені спало на думку, що вбивати друге немає великої потреби. Відразу по тому я згадав, що добре було б мати шкіри чи ще якогось твердого краму на черевики, а ця стара видалася мені досить жилавою, тож я враз вирішив її заколоти і, як бачите, так і зробив!
— Це ми, Пітере, добре бачимо, — мовив Джек, оглядаючи непорушну свиню.
Ми почали думати й гадати, як доправити здобич додому, бо хоч до куреня було недалеко, але свиня виявилася дуже важка. Зрештою ми придумали зв'язати докупи їй ноги і простромити між ними ратище списа. Джек завдав собі на плече один його кінець, я другий, а Пітер узяв порося.
Ми вернулися до куреня переможцями, несучи, як сказав Пітер, здобутки своїх славних ловів. А що по тому він так само пишномовно похвалив нашу вечерю, то є всі підстави вважати: того вечора ми полягали на свої листяні ліжка неабияк усім задоволені.
РОЗДІЛ XV
Незвичайний спосіб будувати човна. — Пітер пробує куховарити й ганебно осоромлюється. — Човен готовий. — Цікава розмова з котом і таке інше
Багато днів по тому Джек, не розгинаючи спини, майстрував нашого човна, який зрештою почав скидатися на самого себе. Лише ті, кому доводилося його робити, можуть скласти правдиве уявлення, які труднощі переборював майстер, не маючи ніякого знаряддя, окрім сокири, залізного обручика, голки зшивати вітрила й зламаного ножика. Але Джек своє діло довершив. Він мав таку вдачу, що його нічим не зупиниш. Коли він вважав, що робить по правді, то долав усі перепони. А коли вагався, чи вийде з того добре, чи зле, то ставав несміливий і нерішучий, наче дівчинка; і за те я його шаную!