6 кокосових горіхів спілих.
6 кокосових горіхів, зелених (щоб тамувати спрагу).
4 великі качки і дві маленькі, сирі.
3 засмажених поросят, з начинкою.
Слід зауважити, що начинку ту винайшов Пітер навмисне задля тієї нагоди. З чого вона складалася, він тримав у глибокій таємниці, тож я не можу розкрити вам її, але признаюся, що ми визнали ту начинку вкрай несмачною і, скуштувавши, одразу вишкрябали й викинули за борт. Ми розрахували, що харчів нам стане на кілька день; але згодом виявилося, що їх набагато більше, аніж нам потрібно. Зокрема зайві виявилися кокосові горіхи, яких скрізь росло вдосталь. Та, як зауважив Пітер, запас біди не чинить; ми ж бо не відали, що нас може спіткати під час мандрівки.
Ранок видався тихий, погожий. Ми налягли на весла, прямуючи до війстя серед рифів, і незабаром минули два острівці, що вартували обабіч протоки. Долаючи буруни, щі зазнали і труднощів, і небезпеки, до того ж і води в човен чимало набралося; але вже як минули прибій, то спокійно попливли на довгих гладеньких брижах, що здіймалися й спадали, котячись безкраїми просторами океану.
Пінгвінячий острів лежав по той бік нашого острова, десь із милю за рифом, і ми вирахували, що цією дорогою до нього принаймні миль двадцять. Можна було б скоротити відстань, обминувши острів лагуною і вийшовши крізь пролам у рифі майже напроти Пінгвінячого острова; але ми охочіше попливли морем — по-перше, нас вабив туди пригодницький дух, а по-друге, нам кортіло знову відчути, як колишеться глибочінь; що морська хвороба до нас не приставала, то ми вельми тією хитавицею тішилися.
— Хоч би вітер подув, — мовив Джек.
— Авжеж, — відгукнувся Пітер, спиняючи весло й витираючи розпарене чоло. — Веслувати справа нелегка. Якби нам спіймати сотню або дві чайок, прив'язати їх до човна довгими шворками і щоб вони летіли, куди нам треба, ото було б лепсько!
— Або просвердлити дірку акулі в хвості та засилити туди мотузку, га? — зауважив Джек. — Але, здається, моє бажання здійснилося — вже подуває вітер. Уклади, Пітере, весло в кочет. Підводь, Релфе, щоглу, а я напну вітрило. Тримайте стерно й пильнуйте!
Остеріг він нас тому, що на обрії раптом з'явилася темно-синя смуга і неймовірно швидко посунула до нас, збиваючи дорогою білу піну. Рятуючись від першого шаленого пориву, ми повернули човна кормою до нього; за хвилину шквал ущух, вітер подув рівномірно, тоді ми поставили вітрило й весело полинули хвилями. Хоч вітер невдовзі охляв, та перед тим він подував так шпарко, що ми пропливли більшу частину дороги; отож, коли вітрило, заляскавши об щоглу, нагадало нам, що час ізнову братися до весел, ми були від Пінгвінячого острова всього лише за милю з невеличким гаком.
— А он і солдати! — вигукнув Пітер, коли ми вгледіли берег. — Які елегантські на них сьогодні білі штанці! Цікаво, чи прихильно вони нас стрінуть. Ти гадаєш, вони гостинні, Джеку?
— Помовч, Пітере. Краще веслуй, то скоро сам побачиш.
Підпливши ближче, ми були дуже потішені рухами й виглядом тих дивних птахів. Певне, вони належали до різного поріддя: деякі мали на голові гребені, інші не мали; ті були такі, як гуска, а ті здавалися завбільшки з лебедя. Також ми побачили величезного альбатроса, що ширяв над самісінькими головами пінгвінів. За ним і навкруг нього літали зграї чайок. Опинившися за кілька ярдів од низького кам'янистого берега, де нічого не росло, крім кількох кущів, ми поклали весла й стали здивовано й потішено роздивлятися птахів, а вони й собі зацікавлено дивилися на нас. Тепер ми побачили, що на солдатів вони скидалися завдяки своїй рівній виструнченій поставі, якої прибирали, сидячи на коротеньких ніжках, — наче кілок проковтнули, зауважив Пітер. Вони були чорноголові, з довгими гострими дзьобами, пір'я на грудях мали біле, а на спині синювате. Крила в них були такі короткі, що видавалися швидше риб'ячими плавцями, і справді, як небавом ми пересвідчилися, пінгвіни їх використовували, щоб плавати під водою. На тих крилах не було жодного махового пера, вони мали тільки схоже на луску пір'я, яке густо вкривало також їхнє тіло. Ноги в них були короткі й містилися так далеко позаду, що на суходолі птахам доводилося стояти зовсім прямцем, аби втримати рівновагу; але у воді вони плавали, як усяке інше водяне птаство. Спочатку нас зовсім заглушив галас, який здіймали вони разом з іншими морськими птахами, і ми не знали, куди дивитися, — їх-бо тисячі були на навколишніх скелях; та, роздивляючись, ми помітили кілька чотириногих тварин (як нам здалося), що ходили серед пінгвінів.
— Давайте підпливемо ближче, — крикнув Пітер, — та подивимося, що то за одні! Певне, вони полюбляють галасливе товариство, коли спілкуються з такими пащекуватими створіннями.