Цілий по тому тиждень вітер подував із сходу, а що я плив на північний захід, то шхуна моя прудко линула в потрібному напрямі. На превеликий жаль, я не міг визначити своїх координатів, бо капітанський квадрант був схований десь у каюті; але з першого ж дня я вираховував пройдений шлях і, приблизно знаючи, наскільки шхуну віднесло вбік, сподівався без особливих труднощів утрапити до Коралового острова. До того ж я знав, де він міститься, по мапі (що була, очевидячки, дуже точна) і спрямовував шхуну за компасом.
Саме почалася стала погода й подули пасати, тож я почав вимудровувати пристрій, щоб розгорнути марселі. Довелося мені довгенько поморочитись, і за першим разом я сів маком — головним чином тому, що нічогісінько не тямив у законах механіки. Я допустився помилки, припасувавши до блоків та коловоротів заслабку мотузку; вона відразу луснула і так мене вдарила, що я перечепився через ляду люка, торохнувся об утлегар і покотився трапом униз у каюту. Синців я дістав силу-силенну, до того ж мені забило памороки. Та я вважав за щастя, що лишився живий. За другим разом я вжив запобіжних заходів: пристосував більші блоки й грубішу мотузку. Сам принцип був добрий, але пристрій виявився занадто грубий, і я не міг подолати сили тертя товстої мотузки. Згодом мені таки пощастило добрати пропорційні блоки, але я зробив висновок, що краще засвоїти науку своєчасно, аніж доходити до всього власним болісним досвідом.
Коли я зрештою налаштував свій пристрій, мені довелося майже цілий день морочитись, аби той марсель розгорнути. А що я не міг водночас стернувати й інше діло робити, то мені спало на думку принайтовити кермо, отож я лише вряди-годи до нього навідувався, а шхуна йшла собі своїм курсом. Тепер я дістав змогу й по палубі ходити, й до кубрика лазити, коли треба було яку річ там узяти, а також страву зварити й попоїсти. Але, спочиваючи три години щоночі, я не звірявся на припнуте кермо, бо вітер міг часом змінити свій напрямок і шхуну віднесло б далеко вбік. Тому на ці три години я ставав у дрейф, тобто пристосовував кермо й вітрила в такий спосіб, аби вони протидіяли один одному й судно стояло на місці. А по спочинкові я робив поправку на дрейф і спрямовував корабель потрібним курсом.
Звичайно, я трохи побоювався нового шквалу, тому вжив усіх застережних заходів і дійшов висновку, що, попустивши водночас браси й фалі марселів, майже зовсім їх погашу. Крім того, я поклав собі пильно стежити за барометром у каюті, а якщо він раптово впаде, негайно вжити до діла всі свої пристрої і згорнути вітрила, аби борвій не заскочив мене зненацька. Два тижні мені напрочуд велося; шхуну гнав ходовий вітер, і за моїми розрахунками я мав ось-ось підпливти до Коралового острова. Від самої думки про те серце моє теленькало з радощів.
Після пильних розшуків я знайшов на борту одну-єдину книжку: опис подорожей капітана Кука. Мабуть, капітан піратів захопив її з собою, сподіваючись, що вона правитиме йому за путівник і постачить необхідні відомості про тихоокеанські острови. Книжка виявилася вельми цікава, і я не тільки дізнався багато чого нового про південні моря, а й підтвердив деякі власні спостереження, про інші ж переконався, що вони неточні. Отак я й подорожував, читаючи ту прецікаву книжку та пораючи свою щоденну роботу; лише одного разу зо мною сталася незвичайна пригода. Якось уночі, поспавши, як завжди, три години, я встав і здивовано помітив, що шхуна пливе начебто в морі синього вогню! Мені часто доводилося бачити фосфоресцентне світло, але такого яскравого я ще не спостерігав. Усеньке море було як молоко і променилося сліпучим сяйвом.
Я зараз же підхопився, набрав із моря цебром води й поніс у каюту, та як тільки підніс ту воду до світла, сяйво згасло, але коли я прибрав лампу, воно спалахнуло знову. Я ніяк не міг уторопати, що то за притичина, тому набрав води в жменю і вилив, коли на долоні осіли світлові цяточки. Я поспішився до лампи, та вони зразу ж згасли. Скоро я вернувсь у темряву, рука моя знову заяскріла. Тож я вийняв з корабельної про-зорної труби збільшувальне скло й пильно роздивився руку. На ній виявилося кілька дрібненьких, прозорих, як холодець, часточок, що їх неозброєним оком годі було розгледіти. Отак я довідався, що теє гарне фосфоричне світло, яким я часто був милувався, випромінюють тваринки, бо ж малі істоти, певна річ, належали до того самого різновиду, що й медузи, які живуть по всіх морях.