— А де ж інші щенята? — вигукнув один чолов'яга, приточивши страшну лайку. — Присягаюся чим завгодно, що їх було принаймні троє, якщо не більше.
— Чуєш, щеня, що він питає? — озвався капітан. — Де решта собачат?
— Якщо ви маєте на увазі моїх товаришів, то я вам не скажу, де вони, — відмовив я стиха.
Почувши те, увесь гурт зайшовся гучним реготом. Капітан позирнув на мене здивовано. Витягши з-за пояса пістоль і звівши курок, він мовив:
— Послухай-но, парубче. Я не хочу марнувати часу. Якщо ти не скажеш усього, що знаєш, я продірявлю тобі голову! Де твої друзі?
Хвилину я вагався, не знаючи, на яку ступити. Раптом мене осяйнула думка.
— Мерзотнику! — мовив я, вимахуючи йому перед очима кулаком. — Ти можеш в одну мить укоротити мені віку, можеш кинути мене в море, де я напевне сконаю, та ще й болісною смертю. Але вважай, лайдаче: якби ти навіть кинув мене з отієї скелі у воду, і то я б не виказав тобі, де мої товариші. Спробуй-но, коли хочеш переконатися!
Піратський капітан аж сполотнів з люті.
— То ось ти який? — вигукнув він і страшно лайнувся. — Ану, хлопці, беріть його за ноги та пошпурте зі скелі. Швидше!
Пірати, що поніміли були від мого зухвальства, враз підступили, схопили мене й понесли до краю скелі. Я вже вітав себе, вважаючи, що вдало схитрував: аби тільки попасти у воду, а там я пірну до печери, де мене чекають Джек із Пітером. Та мої надії враз зійшли нанівець. Капітан гукнув:
— Стривайте-но, хлопці, стривайте! Перш ніж кинути щеня акулам, ми потрощимо йому пальці лещатами. Несіть його в човен. Та швидше, бо подуває свіжий бриз.
Лайдаки мерщій підхопили мене на плечі, збігли з кручі й кинули на дно човна так, що мені забило памороки.
Коли я очуняв і підвівся на лікті, ми вже були за рифами й підпливали до шхуни, невеликого судна, збудованого на зразок кліпера. [4]Скоро я це зауважив, як один пірат щосили штурхнув мене в бік і грубо звелів стрибати на борт корабля. Я хутко підвівся і виліз на шхуну. За кілька хвилин човен був піднятий, корабель повернувся до вітру, і ми, розтинаючи хвилі, подалися у відкрите море.
У перші хвилини пірати були заклопотані, скеровуючи шхуну та піднімаючи човен, і не звертали на мене ніякої уваги, тож я стояв, спершися об фальшборт біля східців, і стежив за ними. Я здивувався, що на шхуні немає ані гармат, ані гаківниць. І взагалі вона скидалася більше на торговельний вітрильник, аніж на піратський корабель. Але мене вразила невластива піратам чистота й лад. Мідяні частини нактоуза, [5]румпеля, [6]а також шплінти блищали наче новенькі. Палуба була чисто вишарувана, гладенька. Щогли обстругані й полаковані, крім салінгів [7]і вершків, пофарбованих у чорне. Наряддя було цілком упоряджене, а вітрила білі як сніг. Словом, усе, від червоної смужки вздовж корпусу до вершечків щогл, свідчило про лад і дисципліну, яка б зробила честь команді військового судна. Все було на своєму місці, крім човна, що лежав догори днищем на палубі між фок-щоглою й грот-щоглою. Як на шхуну він був завеликий, але команда налічувала чоловік тридцять-сорок, і я вирішив, що його тримають про той випадок, коли їй доведеться корабель залишити.
Як я вже згадував, вбрані матроси були на зразок свого капітана. Та їхні головні убори різнилися не тільки від капітанового, а й одне від одного. Дехто носив солом'яного бриля, як то звичайно буває на торговельних кораблях, інші понапинали шапочки з тканини та червоні вовняні ковпаки. Я спостеріг, що всю їхню зброю віднесено вниз, тільки капітан залишив при собі кортик і один пістоль, заткнутий за шаль. Хоча капітан був найвищий і найдужчий з-поміж піратів, він не вельми вирізнявся серед них, єдина відмінна риса, яку помітив би випадковий спостерігач, була смілива щирість на його лютому обличчі. Через те він видавався не такий відразливий, як його ниці спільники, хоч вважати капітана за героя не було жодної підстави. Одначе той вираз свідчив про силу духу, яка дала йому перевагу над іншими відчаюгами, що вибрали його капітаном. Він був мерзотник з левовою вдачею — не відчував ніякого страху, не спинявся ні перед чим і тому жахав своїх підлеглих, які, кожен зокрема, його ненавиділи, але всім гуртом відчували, що їм вигідно мати такого чоловіка за ватажка.
Та скоро я вернувся думкою до моїх любих друзів, які лишилися на березі, і, поглянувши на Кораловий острів, що вже зникав удалині за кормою, глибоко зітхнув. «Може, мені не доведеться їх більше побачити», — подумав я, і від тієї думки в мене закапотіли з очей сльози.
— То ти ще й рюмсаєш, щеня вперте? — пролунав поряд басовитий капітанів голос, і пірат дав мені такого ляпаса, що я ледве ногами не вкрився. — На своєму кораблі я не дозволяю киснути. Перестань квасити губи, а то заплачеш у мене недаремне.
Я почервонів з обурення, але вирішив стриматися, щоб не погіршити свого становища. Тож, не кажучи ні слова, я вийняв хусточку і витер сльози.
— Мені гадалося, що ти з твердішої глини, — провадив сердито капітан. — Я б радше мав на борту скаженого бульдога, аніж сльозливе цуценя. Та я хутко тебе вилікую, а ні — то віддам на поживу акулам. Марш униз і сиди там, доки я покличу.
Скорившись, я пішов був до люка, аж тут в око мені впало невеличке барильце, що стояло біля грот-щогли. На ньому олівцем було виведено: «Порох». У мене майнула думка, що ми прямуємо проти вітру і всяку річ, яка плаває, хвилі віднесуть до рифів навколо Коралового острова. До того ж я згадав — бо думка швидша за блискавку, — що мої друзі мають пістоля. Не вагаючись жодної хвилини, я схопив барильце і пошпурив його в море! У капітана й у матросів, що теє бачили, вихопився здивований вигук.
— Навіщо ти його викинув, шмаркачу нещасний?
У скронях мені застугоніла кров, і я відмовив на повний голос:
— Якщо ти опустиш руку, я скажу. А ні — то ти з мене слова не видавиш.
Капітан відступив на крок і зміряв мене здивованим поглядом.
— Ну так от, — провадив я, — те барильце я кинув у море, щоб вітер і хвилі віднесли його на Кораловий острів до моїх товаришів. У них-бо є пістоль, а пороху немає. Сподіваюся, воно скоро попаде їм до рук. Жалкую тільки, що барильце те було невеличке! На твою, пірате, думку, я зроблений не з тої глини. Не знаю, з якої глини я зроблений, — над цим я ніколи не замислювався, але певен, що такі, як ти, мене ніколи не перемісять на свій копил, хоч би як силкувалися.
На моє здивування, капітан, замість розлютуватися, усміхнувся і, застромивши руки за широчезну шаль, що була йому замість пояса, подався до корми, а я поліз східцями вниз.
Усупереч моїм сподіванням, матроси зустріли мене реготом, і один, ляснувши мене по спині, мовив:
. — Браво, юначе! Ти молодець, і з тебе вийде добрий пірат. Кривавий Біл поводився був точнісінько так, як ти, а зараз він серед нас найвідчайдушніший горлоріз.
— Сьорбни-но пива, хлопче! — вигукнув другий. — Промочи собі горлянку. Аби хтось із нас виголосив перед капітаном таку промову, йому б уже нічого було промочувати.
— Припни язика, Джеку, — втрутився третій. — Дай-но хлопцеві кусень м'яса. Хіба ти не бачиш, що він на ладан дихає?
— А що ж тут дивного? — докинув перший. — Ти ж його шпурнув у човен, наче той лантух. Аби тебе так шпурнули, ти скрутив би собі в'язи.
Я й справді почувався не гаразд — і через їхню брутальну поведінку, і через те, що зголоднів. Не забувайте, що я випірнув з печери перед сніданням, а зараз уже був майже полудень. Отож я радо взяв миску вареної з ямсом свинини — її подав мені один з гурту піратів, що обідали, сидячи на скрині. Та, правду казати, їлося мені не дуже смачно через страшні прокльони та лайку, якими пірати щедро пересипали свою мову, хоч вони малися в доброму гуморі. Той, кого назвали Кривавим Білом, сидів поряд мене. Я зауважив, що він один серед гурту мовчить і супиться. Щоправда, коли його питали, він відповідав зуховатим тоном, але сам у розмову не встрявав. Од інших він відрізнявся лише мовчкуватістю та своєю статурою — був майже такий дужий, як капітан.