Аж раптом південний край неба освітився ясно-червоним спалахом, і все море стало пурпурове. По тому долинув глухий гуркіт, наче загримів далекий грім; водночас небо над нами почорніло, і подув рвучкий гарячий вітер.
Команда шхуни вискочила притьмом на палубу; більшість матросів вважала, що насувається страшна буря. Аж ось з'явився капітан.
— Та це ж вулкан, — сказав він. — Я знав, що він є в цих місцях, але гадав, що він згас. Ану розпустіть брамселі — зараз, мабуть, подме бриз, тож приготуймося.
Щойно він так сказав, як почалася злива; за мить ми спостерегли, що то не дощ, а дрібний попіл. Корабель наш був за багато миль від вулкана, тож попіл, мабуть, донесло вітром. Капітан мав слушність: небавом подув свіжий бриз, і ми швидко помчали геть, але страшна заграва майже всю ніч маячіла на обрії, і до нас долинав далекий гуркіт. Злива тривала кілька годин, і ми пливли під нею миль сорок, а може й більше. Коли ми вийшли з-під хмари, наша палуба та снасті були поспіль укриті товстим шаром попелу. Я дуже тим зацікавився, пригадавши, як Джек розповідав, що багато тихоокеанських островів являють собою вулкани — діючі або згаслі — і науковці гадають, буцімто ті острови насправді є гірські вершини величезного континенту, який запався під впливом вулканічної діяльності.
Через три дні по тій пригоді ми опинилися за кілька миль від навітряного берега острова. Острів той був чималий і аж очі вбирав своєю розкішною красою. Він складався з двох гір десь чотири тисячі футів заввишки, їх розділяла широка долина, поросла густим лісом, який сягав високо схилами, і ясно-зелені полонини чи луки, що оточували підніжжя гір і переривалися тільки там, де з великої долини випливала річка — здавалося, тягнучи за собою лісові хащі аж до сліпучо-білого піщаного берега. Верхівки гір, на відміну від наших, на Кораловому острові, були гострі, як шило, і голі, а їхні боки круті та скелясті — таких мені на тутешніх островах ще не доводилося бачити. Кривавий Біл стояв саме біля мене, коли острів вималювався на видноколі.
— Ага! — вигукнув він. — Цей острів я добре знаю. Він зветься Елю.
— Тобі вже доводилося тут побувати? — запитав я.
— Доводилося не раз, і не тільки мені, а також і цій шхуні. Острів славиться сандаловим деревом. Ми вивозили звідси дерево багато разів і до того ж платили за нього, тубільців-бо тут так багато, що ми не зважувалися забирати його силою. Проте наш капітан частенько їх дурив, і тепер вони ставляться до нас не дуже приязно. Крім того, останнього разу наші повелися тут зле, і, може, капітан не зважиться пристати. А втім, він не боїться нічого на світі.
Незабаром ми пройшли між рифами в лагуну і кинули кітву на глибині шести фатомів якраз проти гирла струмка, береги якого густо поросли ризофорами та високими розлогими деревами. Головне тубільне селище було від того місця десь за півмилі. Звелівши спустити човна, капітан скочив у нього її наказав зробити те саме й мені. П'ятнадцятеро веслярів були добре озброєні, і капітан загадав помічникові налаштувати про всяк випадок Довготелесого Джона.
— Рушмо, хлоп'ята! — гукнув капітан.
Весла одразу занурились у воду, човен гайнув уперед, і за кілька хвилин ми сягнули берега. Всупереч нашим сподіванням, Ромата, вождь остров'ян, зустрів нас дуже приязно. Він повів нас до себе додому й посадив на матах. Дорогою я спостерігав, що тубільці, яких налічувалося в селі тисячі зо дві або зо три, були зовсім неозброєні.
Побалакавши з капітаном про всяку всячину, вождь почастував нас смаженим свинячим м'ясом і різними корінцями; ми покуштували тих страв для годиться і перейшли до діла. Капітан пояснив, чого він прибув на острів, і пожалкував, що під час останніх відвідин сталося невеличке непорозуміння. Він, мовляв, сподівається, що ані вони, ані ми зла не маємо і будемо далі вести торгівлю, вигідну й для тих, і для тих.
Ромата відповів, що він про ту зваду вже забув і щиро радий бачити давніх друзів, а також запевнив, що вони допоможуть і рубати, й вантажити сандалове дерево. Домовившись за ціну, ми встали й подалися до берега. Всю ту розмову переповів мені згодом Біл, він-бо добре тямив тубільну говірку.
Ромата провів нас на борт шхуни й пояснив, що в нього гостює великий вождь із іншого острова і що наступного дня він має врочисто прийняти його. Попросивши дозволу відрекомендувати його нам і той дозвіл діставши, він послав по нього свого човна. Водночас Ромата звелів привезти двох своїх улюбленців: півня й папугу. Доки човен вернувся, я мав нагоду роздивитися вождя пильніше. То був чолов'яга велетенського зросту, грубої, але гарної статури, з оголеними широкими грудьми і м'язистими руками. Хоча тубільці нижчого рангу носили тільки настегнову пов'язку, що звалася «маро», наш гість задля цього випадку вбрався в рясні тубільні одежини з кори китайської шовковиці. Ромата мав пишну чорну бороду й вуса, а його чуприна була така кучерява, що скидалася на великий тюрбан, простромлений довгою дерев'яною шпилькою. Згодом я довідався, що тією шпилькою він чухав собі голову, бо пальці були на це закороткі і розкуйовджували зачіску. Але задля зачіски Ромата йшов на будь-які жертви: спав він на дерев'яній подушці з вирізом на шию, аби волосся вночі не пом'ялося.
За кілька хвилин човен повернувся з чужим вождем, який являв собою незвичайне видовище, бо одна половина його обличчя була пофарбована в червоне, а друга в жовте, а на тому тлі були намальовані ще й чорні візерунки. В усьому іншому він скидався на Ромату, хоч поступався перед ним будовою тіла. А що той вождь зроду не бачив корабля, хіба крім купецької дрібноти, яка коли-не-коли запливала на ті віддалені острови, то він дивом дивувався, розглядаючи справні ловкі снасті нашої шхуни. Особливо його вразив мушкет, і він спитав, де білі люди беруть такі міцні сокири, що можуть зрубати дерево, з якого зроблена цівка. Тим часом його вельможний побратим розмовляв з капітаном, пестячи своїх улюбленців — розкішного півня і невеличкого синьоголового папугу. Я спостеріг, що інші тубільці в присутності Ромати ходять пригнувшися. Перш ніж попрощатися з гостями, капітан вирішив їх розважити і наказав викотити бронзову гармату та з неї вистрелити; думаю, що він хотів показати їм нашу силу, часом би тубільці плекали проти нас лихі наміри. Гармати Ромата ще не бачив і страшенно здивувався. Бажаючи довідатись, яка в неї сила, він попросив капітана вистрелити. Отож гармату набили. По тому вождеві сказали, щоб він дивився на скелю в морі — миль за дві од шхуни, — і стрельнули. За мить вершина скелі розскочилася на скалки і впала в море.
Ромата, потішений влучним пострілом, показав на чоловіка, який чимчикував берегом, і попросив капітана в нього вистрелити. Вождь гадав, що, маючи його дозвіл, капітан не вагатиметься ані хвилини. Отож він здивувався і навіть розсердився, коли капітан не схотів стріляти в тубільця і наказав гармату сховати.
Роматин гість найбільше уподобав корабельну помпу. Він так захопився нею, що про повернення на берег і слухати не хотів. Навіть послав човна по свій улюблений ослін, умостився на ньому й до самого вечора випомповував із трюму воду.
Назавтра вся команда подалася на берег рубати сандалове дерево, а капітан залишився на шхуні з одним чи двома матросами, що стояли напоготові біля гармати. Вона була відкрита, аби з острова її бачили, а здорове жерло націлене просто на вождеву хату. Матроси, як завжди, прихопили з собою зброю. Капітан послав і мене з ними. Я поїхав залюбки, бо останнім часом насилу зносив капітанове товариство, до того ж мені кортіло роздивитися тубільців.
Ми простували низкою крізь розкішні запашні гаї бананів, кокосів, хлібних та інших дерев. Росли тут також сливи та індійські смоківниці, знайомі мені з Коралового острова. Бачив я й загороджені грядки таро, ямсу і солодкої картоплі. Вийшовши на лісову галявину, ми раптом натрапили на хутірець. Тубільні хатки були здебільшого з бамбука, за покрівлю їм правило здорове грубе листя пандануса, проте багато хаток мали тільки похилий дах і три стіни — були найпростішим сховищем від негоди. Чоловіки, жінки й діти — всі поставали й вилупили очі на наш гурт, який ішов у супроводі тубільців, що їх вождь вирядив нас охороняти. Пройшовши ще з півмилі, ми прибули на те місце, де росло сандалове дерево. Матроси взялися до роботи, а я видряпався на сусідній горб і почав оглядати місцевість.