-- Я не вбивця! – видихнув.
-- Я теж ні, -- запевнив його капітан. – Мені доводилося вбивати, але я не вбивця. Ваш гомеостат – це зброя, -- додав сухо. – Якщо ми його не перевіримо, не довідаємося, чого він вартує.
-- Ви не відповіли на моє запитання, -- нагадав Наркєвич.
-- І не збираюся, -- відповів холодно Кроне. – Зате з огляду на Ваш вік, стримаюся і не відправлю до Вас секундантів, але благаю, не випробовуйте моє терпіння…
Здавалося, що Наркєвич зараз вибухне – кров вдарила йому в обличчя, очі перетворилися у вузькі щілини, однак за мить він випустив зі свистом повітря з легенів, похитав головою.
-- Який Ви холоднокровний сучий син… -- сказав.
Йоган не відреагував на образу, втупив у професора холодний, здавалося б позбавлений будь-яких емоцій погляд.
-- Ну? – поквапив.
-- Я зроблю це, -- прошепотів Наркєвич. – Зроблю…
***
Кроне затиснув колінами боки коня і вільно тримаючи віжки, погнав скакуна риссю. Він скакав верхи на великому, неспокійному чалому, якого раніше підковували на їхніх з Томчаком очах. Сержант сидів на дерев’яній огорожі й зі скептичним виразом обличчя спостерігав за подвигами друга. Тіні, що виразно видніли під очима і змарніле обличчя велетня свідчили – він теж дорого заплатив за зустріч з “дробаркою”.
-- Може все-таки взяти його на корду? – запропонував іронічно. – Бо як звалишся, здохляку, то коник втопче тебе в землю.
-- Заткни пельку, -- буркнув капітан, однак потягнув віжки й сповільнив крок. Почувши стукіт копит, повернувся – Нарбутт-Одоланицький пришпорив чорного скакуна з блискучою, оксамитовою шерстю, легко перемахнув через огорожу і зупинився біля Кроне. Чорний скакун заіржав, кидаючи виклик чалому.
-- Прогуляємося? – запропонував ротмістр.
-- Тільки обережно, він ще не оклигав, -- попередив Томчак, відчиняючи ворота. В його голосі вже не було кпини, він з пересторогою поглянув на Одоланицького.
-- Я подбаю про це, -- пообіцяв той.
Вони виїхали з вигону, рушили риссю. Одоланицький висунувся трохи вперед, поїхав на чолі. Спочатку вони рухалися обережною риссю, поза зоною видимості сержанта, перейшли на стриманий чвал. Залишивши далеко позаду будівлі маєтку, заїхали в степ. На подив Кроне, ротмістр не мав намірів змагатися наввипередки, він сповільнив крок, кашлянув.
-- Я хотів би порозмовляти, -- сказав.
-- Слухаю Вас, -- Кроне підняв брови. Капітан з задоволенням ствердив, що не надто швидка їзда вже не завдає йому клопоту. За кілька днів до цього, він ледь був у стані втриматися в сідлі.
-- Здається, це з Вашої парафії, -- промовив ротмістр. – під час рутинних пеленгаційних навчань…
-- Яких? – перебив його Кроне. – Не забувайте, що розмовляєте з дилетантом.
-- Йдеться про відстеження радіосигналу, наприклад ворожої радіостанції. Крім сигналу радіостанції, що брала участь у маневрах, ми спіймали іншу. Не знаю, чи Ви орієнтуєтеся, в чому полягає метод тріангуляції?
-- Зовсім не орієнтуюся, -- буркнув капітан.
Нарбутт-Одоланицький легко посміхнувся, зупинив коня.
-- Щоб відстежити невідомий пункт – джерело радіосигналу, потрібно дві, а ще краще три радіостанції з направленими антенами. В нас є таке обладнання на вантажівках. Коли вони ловлять передачу, то наводять антени на його джерело, використовуючи прилад для вимірювання рівня сигналу. Тоді досить накреслити на карті лінії з місць, де стоять вантажівки, в напрямку джерела сигналу. На їхньому перехресті знаходиться передавач.
-- І?
Коні перебирали ногами на місці, стримувані рукою котрогось з вершників, рвалися до бігу.
-- Ми спіймали такий сигнал з околиць села. На жаль, я більше нічого не знаю, вантажівки стояли надто далеко, щоб визначити докладне місце. Можна спробувати ще раз. Якщо розмістити направлені антени по краях села, вони локалізують передавач з точністю до кількох хатин. Я Вас зацікавив?
Кроне якусь мить міряв ротмістра уважним поглядом, насупив задумливо брови.
-- Може годі цього “Викання”, -- запропонував. – Адже ми рівні за званням.
-- Без брудершафту? – запитав з іронією Одоланицький.
-- Без. Як Ви раніше зауважили, ротмістре, в мене дійсно проблеми з алкоголем. Інколи, в товаристві красивих жінок, я ризикую і п’ю якесь слабе вино. Оскільки Ви не входите в цю категорію…
Одоланицький вибухнув сміхом, автоматично потягнувши віжки свого скакуна. Кінь невдоволено пирхнув, спробував копнути чалого Кроне.
-- Хай тобі буде… Йогане.
-- Спробуйте вичислити радіостанцію, -- попросив капітан. – Тільки докладно, це може бути дуже неприємна справа. Наш єдиний надійний контакт у селі, Олександр Гінтоф, ніколи не згадував про таку можливість.