Їхнє прагнення перетворити Бразилію на тропічний варіант своєї європейської батьківщини зазнало нищівної поразки через нездатність налагодити сільськогосподарське виробництво на звичних для них засадах, як це, погано чи добре, вже зробили португальці. Найімовірніше, успіх португальців пояснюється саме тим, що вони не забажали чи не змогли протиставити себе тому світові, який заселяли. Їхня слабкість перетворилася на їхню силу.
Голландці не жаліли зусиль, змагаючись зі своїми попередниками у галузі сільського господарства. Ось тільки самі вони не були готові до такого життя. Тільки одиниці ризикували залишити місто та відправитися працювати на плантації цукрової тростини. Тож у 1636 році члени Політичної Ради, занепокоєні перспективою занепаду, оскільки великі джерела багатств Нової Голландії опинилися в руках португальців і насамперед португало-бразильців, спробували розв’язати проблему шляхом завезення великої кількості селянських родин зі своєї батьківщини. Імовірно, це був спосіб запобігти зародкам майбутніх ускладнень. «Тільки коли велика кількість вихідців із Нідерландів проживатиме серед португальців у сільських районах, ми забезпечимо наше панування над найнеспокійнішим елементом населення», — заявляв Статхаудер[90] і Рада Правління Вест-Індської компанії у січні 1638 року. Для цього вони вимагали від Амстердама терміново надіслати три тисячі селян. Але їхні очікування були марними. Селяни забажали залишитись у своїх домівках. Їх не спокушала авантюра, яку вони на всіх підставах уважали ризикованою та сумнівною[91].
Провал голландського досвіду в Бразилії є насправді ще одним підтвердженням думки, поширеної сьогодні серед деяких антропологів, згідно з якою північні європейці непридатні для життя в тропіках. Окремий індивідуум — зазначає один із авторитетних дослідників — може адаптуватися до цих регіонів, але ціла раса, особливо ця — ні. Вони не можуть адаптуватися навіть до умов Південної Європи. На відміну від голландців, португальці часто вступали у тісний контакт з кольоровим населенням. Більшою мірою, ніж будь-який інший європейський народ, вони ладні були піддатися місцевим чарам і перебрати мови, звичаї та вірування індіанців і негрів. Залежно від потреб вони американізувались або африканізувались. За висловом африканського узбережжя, вони ставали чорними[92].
Здається, що навіть португальська мова у своєму протистоянні з голландською завоювала надзвичайну прихильність і симпатію серед більшості цих хамулуватих людей. Сформульоване кілька століть потому згадуваним Марціусом спостереження щодо того, що для бразильських індіанців північні мови становили практично нездоланні фонетичні труднощі, тоді як португальська й іспанська були їм набагато доступнішими[93], могло пояснити значно вищу швидкість іберійського завоювання. Протестантські місіонери, які прийшли разом із голландськими колоністами, незабаром зрозуміли, що використання нідерландської мови задля релігійної просвіти не могло принести великого успіху не тільки серед африканців, а й серед індіанського населення. Старі негри взагалі відмовлялися її вчити. Натомість португальська була багатьом із них чудово знайома. Зрештою, досвід показав, що використання португальської для читання проповідей приносило кращі результати[94]. Тому часто вони користувалися мовою переможених у своїх стосунках з неграми й індіанцями, як і єзуїти послуговувалися загальною мовою (лінгва-жерал[95]) під час навернення до християнства індіанців, у тому числі племені тапуяс.
Крім того, важливо, що на відміну від католицизму протестантська релігія, завезена голландськими завойовниками, не пропонувала нічого такого, що б сприяло піднесенню почуттів або полонило уяву тубільців, а отже, не створювала жодного підґрунтя, на якому їхня релігійність могла б адаптуватися до християнських ідеалів.
Цих голландських кальвіністів неможливо порівняти з американськими пуританами, які, натхненні Біблією, ототожнювали себе з народом Ізраїлю у спробах уподібнити собі людей іншої касти, іншого віросповідання й іншого кольору шкіри, які проживали в Новій Голландії. У них вони вбачали ханаанців Старого Заповіту, яких Господь вручив обраному народові для їхнього знищення та підкорення[96]. Натомість очевидно, що вони постійно докладали зусилля, аби покликати до себе місцевих негрів та індіанців, і зусилля ці здебільшого приносили успіх. Утім, такому ставленню не вистачало, здається, доброзичливої поблажливості та близькості — тих почуттів, які католицька церква, поза сумнівом, більш універсальна або менш закрита, ніж протестантизм, уміє вселити у людей, навіть коли відносини, що існують між ними принаймні зовні, небездоганні.
Саме тому, здається, голландці й не змогли здобути стільки відданих прозелітів своєї віри, скільки зуміли португальці для католицької релігії, не докладаючи надмірних зусиль. Свідками цього є деякі колонізатори Антильських островів, яким бразильські голландці продавали ув’язнених і поневолених індіанців. Як зазначається в одному з документів тієї епохи, «легко розрізняються ті, які були навернені до віри португальцями, від тих, які перебували в Ресіфі під голландцями. Перші, перебуваючи у церкві, виявляють побожність і благочестя, вони справляють Божественну службу з неабиякою старанністю, а їхня поведінка набагато скромніша й покірливіша»[97].
До цих незаперечних переваг на користь португальців слід додати ще одну: вже згадану нами відсутність у них будь-якої расової зверхності. У результаті всього цього змішання рас, яке, поза сумнівом, було важливою складовою закріплення у тропіках, у португальській Америці стало не спорадичним явищем, а навпаки, цілком нормальним перебігом подій. Частково завдяки цим природним процесам португальці змогли, не докладаючи надлюдських зусиль, створити собі нову батьківщину, розташовану далеко від метрополії.
Примітка до розділу 2.
Стійкість хижацького способу землекористування
Цікавим є свідчення одного американського спостерігача, Р. Клірі[98], який протягом останніх двадцяти з чимось років існування бразильської монархії працював лікарем у містечку Лажіс (штат Санта-Катаріна), залишивши Сполучені Штати через Громадянську війну. У ще не виданій праці, рукопис якої зберігається у Бібліотеці Конгресу у Вашингтоні, Клірі наводить свідчення щодо німецьких поселенців у Сан-Леополду, в якому стверджує, що вони нічого нового не привезли до країни, обмежуючись вирощуванням того, що вже вирощували португальці, додержуючись при цьому примітивних і застарілих засобів:
Я був знайомий з одним ірландцем у Порту-Алегрі [...], який намагався поширити використання орала серед німців. Але йому цього не вдалося, бо поселенці надавали перевагу мотикам і лопатам, а у більшості випадків простим палицям, якими вони рили ями для насіння. Остання подробиця потребує пояснення: наші власні сільськогосподарські працівники, поза сумнівом, були б налякані, якби я їм сказав, що на селі тут працюють переважно за допомогою мотики, трохи рідше — лопат, а частіше селянину просто достатньо вирити яму звичайною дерев’яною палицею, аби кинути туди потім насіння. Як я вже казав раніше, дійсно, дехто, але таких зовсім небагато, користуються лопатами, які, втім, є лише жалюгідним сурогатом орала, цього великого символу цивілізації, останнім словом Тубал-Каїна[99] (рятівника світу)[100].
Від тих часів оволодіння передовою технікою, що означало радикальну відмову від процесів, успадкованих від корінних мешканців Бразилії, відбувалося не так швидко, як бажалося. Можна сказати, що метою технічного розвитку загалом було радше підвищення продуктивності рільництва, ніж економія зусиль.
90
Статхаудер (гол.), штатгальтер (нім.) — посадова особа, що здійснювала державну владу й керування на певній (іноді віддаленій) території держави; намісник. Рівнозначно венеціанському терміну «дож».
92
Eugen Fischer,
95
Лінгва-жерал (língua-geral (португ.)) — букв. «загальна мова», суміш португальської та тупі-гуарані.
96
Англійський історик Арнольд Дж. Тойнбі є палким захисником теорії походження (особливо протестантського) сучасних расових забобонів і расистських теорій загалом. Не вдаючись у цілковите схвалення позиції чи висновків автора, варто зазначити, що умови, в яких виникали расові забобони — тепер більш помітні серед протестантських народів, — жодним чином не можна вважати випадковими або не пов’язаними з низкою чинників, які супроводжували ці народи на шляху до Реформації в певний період своєї історії. — Прим. авт.
Arnold Toynbee,
98
Мається на увазі звіт санітарного інспектора Р. Клірі «Record of Facts and Observations of Brazil Under the Monarchy» (1886).
99
Тубал-Каїн (бібл.) — перший майстер з роду Каїна, якого вважають першовідкривачем мистецтва обробки металів.
100
«Хроніки Лажеса, або Запис фактів і спостережень за традиціями та звичаями у Південній Бразилії, вилучених із нотаток на місці, протягом більш як двадцятирічного періоду», by R.Cleary A.M. ... M. D., Lajes, 1886 Ms. da Library of Congress, Washington, D.C., fl. 5 e seg.; Dr. Hans Porzelt,