Тотальна перевага руралізму за всіма ознаками була радше типовим явищем, притаманним нашим колонізаторам, ніж чимось нав’язаним ззовні. І варто наголосити на цьому, оскільки здається цікавішим і, ймовірно, лестивішим для національної гордості декого, вірити у певну таємничу «відцентрову силу» американського середовища, яка змусила нашу сільську аристократію покинути місто заради ізоляції на плантаціях і заради простого сільського життя на полях і пасовиськах.
4. Сіяльник і каменяр
• Заснування міст як інструмент домінування
• Кастильська старанність під час містобудування: тріумф прямих ліній
• Морське узбережжя та внутрішні райони
• Рутина проти абстрактного розуму. Дух португальської експансії. Нова аристократія XVI сторіччя
• Португальський реалізм
• Роль церкви
• Примітки до розділу 4:
1. Інтелектуальне життя в іспанській Америці й у Бразилії
2. Лінгва-жерал в Сан-Паулу
3. Відраза до економічних чеснот
4. Природа й мистецтво
Виразно виявлене превалювання сільського способу життя чудово узгоджується з духом домінування португальців, які відмовилися привнести свої владні й абсолютистські норми управління, відступаючи завжди, коли негайна доцільність змушувала їх іти на поступки. Вони набагато менше переймалися будівництвом, плануванням або ж закладанням фундаменту матеріального благополуччя, аніж обдумуванням шляхів власного легкого збагачення завдяки тому, що знаходилось у них майже напохваті.
І дійсно, життя в містах за своєю суттю є протиприродним і асоціюється з проявами духу та волі тією мірою, якою вони протиставлені навколишньому світові. Для багатьох націй конкістадорів містобудування було найвирішальнішим інструментом домінування з усіх, які їм були відомі. Макс Вебер блискуче довів, що заснування міст на Близькому Сході було, зокрема, для Еллади та Римської імперії, особливим засобом створення місцевих органів влади. Той самий автор додає, що подібне явище спостерігалося й у Китаї, де ще в ХІХ столітті підкорення племен мяо-цзе відбувалося за рахунок урбанізації їхніх земель. Не безпідставно ці народи використовували одні й ті самі заходи, оскільки досвідом доведено, що серед усіх інших саме він є найнадійнішим і найефективнішим. Економічні кордони, встановлені у часі та просторі завдяки заснуванню міст у Римській імперії, перетворилися також на кордони того світу, який пізніше стане спадкоємцем античної культури[167]. Сільські володіння набували дедалі більшої важливості мірою звільнення від впливу міських центрів, тобто мірою їхньої віддаленості від міських кордонів.
Але не слід занурюватися настільки глибоко в історію та географію. На нашому власному континенті іспанська колонізація у багатьох аспектах характеризувалася тим, чого бракувало колонізації португальській: наполегливим намаганням забезпечити військове, економічне та політичне домінування метрополії на завойованих територіях шляхом заснування великих населених пунктів, стабільних і добре упорядкованих. Іспанці засновували свої міста в Америці, керуючись ретельною та далекоглядною старанністю. Якщо на першому етапі надавалася широка свобода для особистих зусиль і знаменних подвигів, спрямованих на здобуття слави та приєднання нових земель до кастильської корони, то пізніше міцна рука держави змусила відчути свою вагу, нав’язуючи сувору дисципліну новим і старим мешканцям американських країн, пом’якшуючи суперництво та розбіжності між ними та спрямовуючи бурхливу енергію поселенців на досягнення більшої користі для метрополії. Тільки після завершення заселення та зведення будівель, «не раніше» — як відкрито рекомендували «Правила відкриття нових земель та їхнього заселення» від 1563 року — правителі та поселенці повинні були з великою старанністю та священною самовіддачею мирно навернути до святої церкви та підкорити цивільній владі всіх аборигенів цієї країни.
Уже з першого погляду план міст іспанської Америки свідчить про зусилля, спрямовані на подолання та виправлення примхливої фантазії дикого пейзажу: це безумовний прояв людської волі. Вулиці планували, не наслідуючи звивистості та нерівностям рельєфу, а волюнтаристські нав’язуючи їм рівність ліній. Звичайний план зароджуються тут без опори на релігійну ідею, яка надихнула на будівництво Рима, а пізніше й інших міст імперії відповідно до етруського культу. У містобудуванні тріумфувало просте прагнення розпоряджатися й правити завойованим світом. Прямолінійний план, на якому виражено напрямок волі до передбаченої й обраної цілі, чудово демонструє подібне рішення. І не випадково цей план рішуче переважає в усіх подібних іспанських містах, перших «абстрактних» містах, які звели європейці на Американському континенті.
Потужне законодавство заздалегідь запобігає проявам будь-якої фантазії або капризів нащадків іспанських конкістадорів під час будівництва міст. Положення Законів про Індії, які повинні були регулювати заснування міст у Америці, свідчать про той самий дріб’язковий бюрократичний дух, яким керувалися тогочасні казуїсти, котрі переймалися переліком, визначенням і оцінкою ускладнених випадків, прискіпливо напучували й роздавали вказівки отцям-засновникам. У пошуках місця, яке підлягало заселенню, передусім необхідно було ретельно перевірити й знайти найздоровіші регіони за такими параметрами, як кількість похилих і молодих людей гарної комплекції, доброї вдачі, зі здоровим кольором шкіри, не хворобливих; велика кількість здорових тварин стандартної величини, корисних фруктів і харчів; відсутність отруйних і шкідливих речей; розташування під добрим і щасливим сузір’ям, прозорим і сприятливим небом, з чистим і лагідним повітрям.
Якщо зведення міста планувалося на морському узбережжі, необхідно було враховувати його захищеність, глибину та здатність до оборони порту та за можливості розташувати майбутнє місто так, аби море не виявилось ані на півдні, ані на сході. Для населених пунктів, розташованих у середині країни, не рекомендувалися занадто високі місця, піддані вітрам і легко доступні, так само як і занадто низькі, які зазвичай мають нездоровий клімат. Утім, рекомендувалися території, розташовані на середній висоті, закриті від вітрів із півночі та півдня. Якщо населений пункт планували звести у горах, то його необхідно було розташувати на західній або східній частині схилу. Ну а якщо вибір припадав на берег річки, то рекомендувалося розташувати місто таким чином, аби на світанку сонце спочатку освітлювало місто, а потім уже води річки.
Будівництво міста мало починатися з так званої центральної площі. Якщо було обрано берег моря, ця площа зазвичай розташовувалася у портовій гавані. Якщо місто зводилося в середині країни, то площу будували у його центрі. Площа мала форму чотирикутника, довжина якого дорівнювала принаймні двом третинам ширини, аби у святкові дні на ній можна було влаштовувати кінські перегони. Розмір її повинен бути пропорційним кількості мешканців, і, враховуючи той факт, що місто могло збільшуватися, площа ніколи не могла бути меншою за двісті футів завширшки та триста — завдовжки, але й не більшою за вісімсот футів у довжину та 532 — у ширину. Середня добра пропорція становила шістсот на чотириста футів. Площа була ядром для прокладання вулиць: чотири головні вулиці виходили з центру кожної зі сторін її чотирикутника. З кожного кута виходили ще по дві вулиці, при цьому чотири кути відповідали чотирьом частинам світу. У холодних місцях вулиці мали бути широкими, а в теплих — вузькими. Крім того, там де було багато коней, вулиці бажано було робити широкими[168].
168