Барибал на хвильку відірвався від бенкету, скинув оком на Тора та Мускву — і два ведмежі погляди схрестилися на добрих півхвилини. Величезна голова Тора повільно, мовби маятник, погойдувалася з боку в бік. Чорний стояв незворушно, як сфінкс.
Футів за чотири-п’ять від Тора стояв Мусква. Він нагадував малого хлопчика, який відчував, що зараз щось має статися, і так само, як маленький хлопчик, був готовий діяти заодно з дорослим. Якщо Тор вирішить, що краще вшитися звідси подалі, він підбере свій куций хвіст і рвоне разом з ним світ за очі. Якщо ж Тор захоче поставити на місце знахабнілого самозванця, то Мусква без вагань піде в атаку і битиметься з ним пліч-о-пліч. Він не зводив із Тора допитливих оченят, а той все хитав і хитав головою. Усі живі створіння добре розуміли, що означають ці похитування. Розуміла їх і людина. «Коли гризлі хитає головою — будь насторожі!» — це найперша заповідь мисливця на гірських ведмедів.
Бурмило-барибал теж усе зрозумів. Як і будь-який інший ведмідь, що забрідав до Торових угідь, він мав би трохи відступити, тоді розвернутися й забратися геть. Тор дав йому і можливість, і час. Та барибал був новачком у цих краях і ще, мабуть, не знав усіх тонкощів. Крім того, він таки був велетнем, а отже, у тих краях, з яких він завітав, не він боявся, а його боялися. Словом, оцей не ляканий досі зухвалець навіть гадки не мав відступати.
Нарешті почулося й перше люте гарчання: це гарчав чорний ведмідь.
Тор пішов далі — повільно, сторожко. Він прошкував прямісінько на самозванця. Мусква рушив за ним, а здолавши половину відстані між ними й барибалом, зупинився й розпростерся на землі. Коли до туші карибу залишалося кроків із десять, Тор, уже вкотре, зупинився. Його масивна голова зарухалась ще швидше, з напівроззявленої пащі вихопилося громове ревище. Зблиснули жовтуваті барибалові ікла. Мусква заскімлив.
Тор знову рушив уперед, долаючи за крок по футу, тепер його роззявлена паща майже торкалася землі, голова була низько нахилена.
Коли відстань між ними скоротилася до ярда, запанувала тиша. З півхвилини ведмеді не кліпаючи дивилися у вічі один одному, нагадуючи двох розлючених чоловіків, і кожен намагався нагнати страху на супротивника.
Мусква тремтів, мов у лихоманці, весь час тихенько скиглив, і те його пхинькання долітало до Торових вух. А потім усе відбулося так швидко, що оніміле від страху ведмежа щосили втиснулося в землю й завмерло, наче неживе.
Грізно загарчавши, так, як гарчать лише гризлі, Тор накинувся на чорного ведмедя. Той поступився назад, щоб пружиною шугонути на суперника, і двоє ведмедів зійшлись у двобої. Барибал упав на спину, одначе Тор, що був досвідченим бійцем, розгадав його хитрість. Накинешся на нібито поваленого ворога, — а він ударить задньою лапою, розпанахає кігтями черево й випустить із тебе всі тельбухи. Гострі Торові ікла уп’ялися у передпліччя барибала, прокусивши його аж до кістки. У відповідь той зі страшенною силою ударив гризлі навідліг лівою лапою.
Тор часто длубався в землі, тому кігті передніх лап мав затуплені. Барибал, на відміну від гризлі, більше лазив по деревах, тож кігті в нього були гострі, як ножі. Вони наче леза пройшлися по рані, і з неї знову цівкою заструмувала кров.
Ревнувши так, що затремтіло все навколо, гризлі відступив назад і звівся на всі свої дев’ять футів. Він неначе попереджав барибала: якщо відступиш зараз, я дам тобі втекти, дарма що ми уже погризлися. Та схоже, заколотилося не на жарт, бо чорний зухвалець, що зазіхнув на Торові припаси та розпанахав рану, завдану людиною, відмовлявся вшиватися геть!
Ще хвилину тому Тор бився тільки через те, що цього вимагала справедливість і закон природи. Він не мав неприязні до ворога, не збирався його вбивати. Тепер же це було розлючене страховисько. Паща широко роззявлена, білі зуби вишкірені так, що виднілися ясна, ніздрі роздуті, а між очима пролягла похмура зморшка, наче слід від сокири на сосновому стовбурі. Його очі палали гранатовим блиском, таким яскравим, що він затопив навіть чорно-зелені зіниці. Якби поблизу раптом опинилася людина, вона одразу зрозуміла б: живим залишиться лише один.
Тор не мав звички битися навстоячки. Простоявши у цій позі секунд сім, він знову став на всі чотири лапи, щойно чорний суперник рушив на нього.
Розпочалася боротьба. Мусква спостерігав за нею, не відводячи палаючих оченят та з кожною хвилиною тісніше притискаючись до землі. Гамір від цього бою поширився на всю долину. Побачити подібні сутички можна лише у джунглях або в горах.