Ведмеді вимахували передніми лапами, наче люди руками, однак не забували й про ікла та кігті на задніх лапах, якими люто шматували один одного. Зчепившись у страшних обіймах, вони зо дві хвилини качалися по землі, по черзі опиняючись то знизу, то згори. Чорний більше розмахував передніми лапами, Тор віддавав перевагу зубам і час від часу намагався зачепити суперника кігтями задньої лапи. Передніми лапами він не стільки духопелив неприятеля, скільки просто тримав його, не підпускаючи до себе ближче. Він щосили борюкався, намагаючись опинитися знизу, як учора в боротьбі з карибу, якого порішив задньою лапою.
Торові ікла запекло шматували барибалове тіло, проте зуби ворога працювали ще завзятіше, й невдовзі на ушкодженому передпліччі гризлі вже не залишилося живого місця. Аж ось у шалі бою одна роззявлена пащека зіткнулася з іншою, клацнули, заскреготіли зуби, щось хруснуло...
Несподівано барибал завалився на бік, немов йому скрутили в’язи, і Тор ухопив його за горлянку. І хоч той ще борсався, пручався, його роззявлена закривавлена паща не могла вже завадити потужним Торовим щелепам, які мертво учепилися в горлянку ворога.
Мусква підвівся з землі. Його досі бив дрож, але тепер це було не від страху, а від якогось іншого, нового почуття. Те, що діялось на галявині, аж ніяк не скидалось на ігри, у які він грався зі своєю матір’ю. Він уперше в житті бачив двобій дорослих ведмедів, і від цього видовища кров закипіла у малому тільці. Тонко, по-малечому загарчавши, він метнувся у самісінький вир бою, учепився зубами в густе хутро і твердющу шкуру на задній лапі барибала, хоча той навіть не відчув цього. Не тямлячись від сліпої, непідвладної люті, Мусква сердито гарчав, шарпав зубами і смикав лапками ненависну ворожу кінцівку, його пащу забила чорна шерсть.
Перекрутившись, барибал опинився на землі горічерева, і його задня лапа пройшлася по Торовому тулубу від грудей аж до хвоста. Якби на місці гризлі був карибу, цей удар розпоров би йому черево. На Торові ж залишився лише довгий, футів зо три, закривавлений слід.
Барибал замахнувся удруге, Тор відхилився убік, і замість нього перепало Мускві.
Від удару п’ятою ведмежа, наче камінь з рогатки, відскочило на добрих двадцять футів. Воно було оглушене, хоча, на щастя, обійшлося без травми.
У ту ж мить Тор відпустив горлянку супротивника і трохи відступив набік. Той спливав кров’ю. Спина, груди і шия — все було заюшене, шкура звисала з нього клаптями. Він спробував підвестися — і Тор знову напосівся на нього.
Залишалося добити суперника. Величезні щелепи з розмаху уп’ялися у перенісся барибала. Сухо хруснула кістка — і двобій закінчився. Барибал сконав. Тор, не знаючи, що суперник вже мертвий, скористався нагодою й пустив у хід свої гострющі, мов кинджали, кігті задніх лап. І ще хвилин десять, не менше, люто шарпав тушу мертвого ведмедя.
Коли ж нарешті він угамувався, на місце бою було страшно дивитися. По червоній від крові землі неначе хтось пройшовся плугом. Усюди виднілися клапті чорної шкури та кусні видертого м’яса. А сам переможений перетворився на безладну купу хутра, м’яса та кісток.
А за дві милі звідси, пополотнівши і схвильовано затамувавши подих, повклякали на схилі гори Брюс і Ленгдон з підзорною трубою та біноклем. Вони уважно стежили за битвою двох велетів. Третій учасник цієї баталії, Мусква, був надто малий, щоб упасти в око з такої далекої відстані. Коли вже Тор, засапаний і закривавлений, звівся над своїм мертвим суперником, Ленгдон опустив бінокль і мимоволі вигукнув:
— Боже ж ти мій!
Брюс схопився на ноги.
— Ходімо! — крикнув він. — Чорний уже сконав! Якщо поквапимося, гризлі буде наш!
А внизу, на галявині, Мусква підбіг до Тора, тримаючи в зубах клапоть ще теплої чорної шкури, і Тор нахилив закривавлену голову та пройшовся яскраво-червоним язиком по Мусквиній мордочці. Що не кажи, а рудоморде ведмежа проявило бійцівський характер, і гризлі це, напевне, оцінив.
Розділ дев’ятий
о закінченні двобою ані гризлі, ані ведмежа навіть не підійшли до туші карибу. Торові просто було не до їжі, а Мусква був настільки збуджений, так тремтів усім тілом, що навряд чи спромігся б з’їсти бодай шматочок м’яса. Він і далі шматував клапоть чорної шкури і по-малечому гарчав. Могло здатися, що ведмежа завершує справу, яку розпочав Тор.
Гризлі довгенько стояв, схиливши величезну голову, і кров калюжками збиралася навколо нього. Він не ворушився, озираючи долину перед собою. Стояла безвітряна погода. Точніше, вітер був, але такий слабкий, що годі було й зрозуміти, з якого боку він дме. В ущелині легіт завмирав цілковито, а там, де вище, на вершинах, перевалах, дужчав. Подеколи його слабенькі пориви ринули донизу, легкокрилим, безшумним подихом неслися долиною, ледь-ледь похитуючи вершини ялин та бальзамів.