На превеликий Мусквин подив, це не справило жодного враження на двоногих; навіть більше, усі троє, разом з індіанцем, пороззявляли роти, вивергаючи оглушливий малозрозумілий шум, який він уже чув на горі від одного, коли гризнув за ногу другого. От цього Мусква аж ніяк не розумів.
Розділ п’ятнадцятий
а превелику втіху Мускви, усі троє невдовзі забули про нього, і кожен займався чимось біля багаття. Вирішивши, що в нього з’явилась нагода для втечі, він смикав шворку доти, доки мало не задушився. Зрозумівши нарешті, що всі його спроби даремні, він сумно сперся на стовбур дерева й обвів поглядом мисливський табір.
Від вогню його відокремлювало не більш як три десятки футів. Брюс мив руки у брезентовій посудині, Ленгдон витирався рушником, а біля вогнища, припавши на коліно, стояв Метусин. Він тримав над жаром чималий бляшаний лист, на якому сичали та бризкали жиром кусні оленини. Від м’яса йшов принадний дух, і на Мусквиній пам’яті ніщо не пахло так смачно, як ці шматки оленячого м’яса. Й саме повітря довкіл нього було густо просочене різними смачними пахощами.
Тим часом Ленгдон витер обличчя і відкрив бляшанку із солодким згущеним молоком. Узявши миску, він наповнив її білою рідиною і підійшов до Мускви. Той метнувся був утікати, та сирицева шворка міцно тримала за шию. Тоді Мусква сховався на дерево. Він так швидко подерся по стовбуру, що Ленгдон не встиг навіть здивуватися. Він сидів там і клацав зубами на Ленгдона, а той поставив миску так, що, надумай Мусква злізти з дерева, обминути її він не зміг би жодним чином.
Мусква ще довго сидів на дереві, видершись так високо, як дозволяв туго напнутий повідець, і мисливці на деякий час ніби забули про нього. Він бачив, як вони вечеряють, чув їхню розмову, коли вони вирішували, що тепер робити з гризлі.
— Після всього, що сталося сьогодні, нам не залишається нічого іншого, як брати його хитрістю, — сказав Брюс. — Годі, Джиммі, ніхто більше не ловитиме його по сліду, як сьогодні. Так його можна ловити до Судного дня, і він завжди знатиме, звідки чекати на нас. — Він на хвильку замовк, прислухався. — Дивно, що собак досі немає. Дуже дивно...
Він поглянув на Ленгдона.
— Не може бути! — заперечив той, бо добре зрозумів, що означав цей погляд. — Брюсе, ти ж не думаєш, що цей ведмідь перебив їх усіх!
— Я вже стільки разів полював на гризлі, — спокійно відказав горянин, — але не пригадаю, щоб мені траплявся отакий хитрун, як цей. Знаєш, Джиммі, він не просто позабивав тих собак на карнизі, він спершу заманив їх у пастку, а вже потім... І того ерделя, якого порішив на вершині, він теж спочатку обдурив. До чого я веду: йому під силу обдурити їх усіх, тож якщо таке станеться...
І він стенув плечима, наче кажучи: здогадайся сам.
Ленгдон і собі прислухався.
— Якщо там хоч хтось уцілів, то незабаром вони повернуться, — сказав він. — Як-не-як, уже ніч. А знаєш, я вже шкодую, чесне слово, шкодую, що не залишив їх удома.
Брюс невесело засміявся.
— На війні як на війні, — сказав він. — Джиммі, коли йдеш полювати на гризлі, ти ж не братимеш із собою кімнатних собачок. Тож будь готовий, що рано чи пізно нам не уникнути втрат. Просто цього разу нам пощастило трохи менше. Гризлі нас переграв.
— Переграв?
— Я хочу сказати, що переграв, коли ми перли напролом. Ми діяли абияк, навмання, хоча, як на мене, собак не треба було вплутувати сюди взагалі. Отож, якщо тобі вже світ клином зійшовся на цьому гризлі, ти маєш слухатися мене. То як?
Ленгдон кивнув.
— І що ти пропонуєш?
— Щоб ти забув про всякі нібито мисливські витребеньки, — мовив Брюс. — Коли йдеш на гризлі, а надто на такого, як цей наш м’ясоїд, пам’ятай, що віднині й до самої сплячки він щогодини знатиме, де ми. Як? Дуже просто: він триматиметься так, щоб вітер від нас дув на нього. Йому не важко зробити невеличкий гак. Готовий битись об заклад, що якби зараз випав сніг, ти побачив би навіч, як він щоразу, пройшовши миль зо шість, на дві милі повертається назад, щоб вивідати, чи не йде, бува, хтось за ним. Тепер він здебільшого йтиме уночі, а вдень залазитиме на верхні схили і відлежуватиметься там на скелях, на сланцях. Тож якщо ти хотів би ще трохи постріляти, вибір у тебе невеликий. Найперше, і, як на мене, це найкраще, піти далі, пошукати собі інших ведмедів.
— Ні, Брюсе, про це я навіть слухати не хочу. Може, маєш якісь міркування щодо нашого гризлі?