Старшина перебив ґазду, голосно викрикнувши.
— Пропав боєць! Слишиш дєд!? — старий мовчав. — Пропал солдат слишиш. Ще двоє побігли його шукати. А ти нам розсказуєш всяку…
Старшина встав, повернувся спиною до ґазди.
— Так, слушай мою команду…
Ґазда тихо прошепотів: «Не знайдуть».
Старшина різко повернувся.
Что значіть не знайдуть?! Говри дєд! Зізнавайся! На бандер работаєш, Старий? — і тут йому ніби відібрало мову.
Їх минуле забрало! Вони вже більше не повернуться, — сказав тихо, гладячи на колінах овечку. Старшина від цих слів наче вийшов із себе.
— Да какоє єщьо минулоє, що у вас тут твориться?
Тут втрутився офіцер і тихо заговорив, підкашлюючи.
— Успокойся, старшина. Тут на сто км нікого немає. Які бандерівці?!
А діти? А це? Добре, як скажеш. Дрова закінчились, — зауважив старшина, ніби заспокоюючись. Солдати перезернулись.
— Ну і хто піде? — спитав захриплим голосом офіцер, дивлячись на бійців. У відповідь мовчання.
— А давайте жереб тягнути, — запропонував радист, який зняв наушники, бо до того він, шукаючи хвилі, слухав рідіо Москви. Старшина тут же відповів.
— Ви що зовсім страх втратили?!
Офіцер, задумавшись, знову подивився на бійців.
— Так хто піде?
Мовчання. Тоді старшина знову, виходячи із себе, заволав.
— Что бійці, баби. Мавки налякались. Це все басні. Хорошо я піду!
Він швидко натягнув куфайку, подивився ще раз на солдат, які дивились на нього розгублено і тривожно водночас. Офіцер закашлявся.
— Так, старшина, отставіть…
— Да ладно, командір! — відповів старшина на ходу, зробивши вигляд, що посміхається, шепнувши собі під носа. — «Мавки».
На дворі була заметіль. Але в голові старшини випливали спогади з війни. Кімнати і коридори, сходи, обвуглена кладка цегли, постріли і вибухи. Він біжить, зачищаючи будинок. Через снігові замети дібрався до дровника, але в голові, в уяві, він бачив згарище під ногами і свої чоботи, уламки від будівель…
— Мавки, — він шептав собі увесь час під носа, — «мавки, тьфу, що за мура».
Набравши хапку дрів, він тут же випустив їх на землю. Перед ним стояли бліді діти у білих сорочках. Вони мовчки дивились на нього.
— Діти, звідки ви тут? — запитав він, розгублено. Потім повільно опустив піл ноги. Там лежали дрова, які він випустив з рук. Підняв голову і побачив щось таке, що його обличчя скував вираз невимовного жаху… Він кинувся тікати до хати, на ходу знявши з плечей свій ППШ і вже біля хати він відкинувся на спину і почав пальбу по дровнику на стрільбу з хати вискочили солдати і почали теж стріляти у той бік.
По тому, після стрільби, офіцер, перевіривши дровник та заносячи дрова, в куті лежав напівпритомний старшина. Через кашель офіцер заговорив до нього.
— Там нікого немає.
— Може звірина якась заскочила, — сказав перелякано радист. Старшина сидів біля стіни, схопившись за голову бубонів.
— Галюни, якась галюцинація, — за мить, ніби оговтавшись, він пробубонів, — аж в горлі пересохло.
Відкрив флягу, яка виявилась порожньою.
— Най вип’є цего, полегшає, — сказав Старий Гуцул.
Старшина жадно відпив пойла з бурдюга, звареного з цвіту шишок. Заспокоївся, витер губи рукавом куфайки, мовчки махнув вдячно старому, ліг на підлогу, вдивляючись у сволок. З двох боків було зображено, мов летять рибки. Старий ґазда, закурюючи файку.
— Це русалії. Є добрі, які оберігають худобу, оселю, а є злі.
Він подивися на радиста, який знову натягнув наушники і шукав радіохвилю.
— Вони затягують у болото. Закрий шарманку. Це воно їх сюда притягує, — гаркнув ґазда. Радиста аж перетрусило і він не чекаючи наказу офіцера вимкнув станцію. Тут почувся стук під підлогою і офіцер схопився за кобуру, натомість, старшина вже ніяк не реагував, він, закинувши руки за головою, думав про щось сво.
— Там стайня внизу, вівці.
Офіцер з недовірою подивився на старого, але сів під стіну, ніби на чеку… Ґазда продовжив свою розповідь…
І він здобув того, чого прагнув, слави. Слави у людей і грошей. Чорні Карпати узнали про Гуцула — Отамана розбійників, короля бандитів, Адріяна Туряка. У нього була ціла скриня золотих червінців і срібних грошей багато, монет із головою тура на аверсі. Але чим більше він здобував багатства, тим нещаднішим ставав, бо за гроші можна купити світ, але щастя не купиш. Гроші і слава не принесли йому щастя. Слава про Короля Гуцула ширилась краєм, але і ця слава гет не була доброю, бо ж він грабував багатих угорських купців, які переходили горами зі своїми караванами.