Выбрать главу

— Воєвода!»

За мить знову затрубили бойові роги. Ополчення ще раз увесь голос гучно вигукнуло ще сильніше, ніж перед тим.

— Воєвода, веди нас! Застрільщики дали залп у гору із самопалів і ополчення, закинувши бесаги на спину, мов вовча зграя пішла рядами за господарем, який їхав на чолі молдовських, угорських і польських лицарів. Дивився впевнено вперед. На спинах у них колихались зі скрипом шоломи, що висіли на мотузці на шиї, і вони, похитуючись, у сідлах рушили через ліс в похід. І ось впереддень вирішальної битви сталось диво, почалась відлига, потоки і ріки наводнились, земля розм’якла, перетворившись в непрохідне болото передгір’я під селом Васлуй окутав щільний туман, це була усмішка долі для війська господаря, яке було значно мало чисельніше за військо турків. На ранок того дня він вийшов до своїх людей вбраний у блискучий обладунок, сховавши як завжди за пояс іконку Георгія Переможця. Він підняв руку із дерев’яним хрестом-розп’яттям до неба, ствердно махнув головою, викрикнувши.

— Ми зупинимо їх тут!

Турки вдарили в центр Стефанового війська. Залпи угорських стрільців із засідки із зарослого ліщиною пагорбу не зупинив їх, і турки щосили вдарили в стрій лицарів, якими командував сам воєвода. Почалась січя. Військо господаря завзято трималось і ось, загрузнувши в болоті, турецьке військо почало помалу відходити. Вони відходили назад. Тоді по команді горці підняли церковні хоругви і пішли лісом з іншого флангу у наступ, стискаючи в руках бартки, підспівуючи Херувимську піснь пішли і молдовці. Рогові шапки горців в перемішку з довгими овечими кучмами молдован селян із долини спочатку рухались повільно. Все ближче були звуки лютої січі, крики угорською, польською, молдовською, руською і турецькою мовами, зойки і крики, залпи угорських стрільців не стихали з пагорбів на протилежному боці. Ополчення вже зривалось на біг. Вони бігли пагорбом через ліс із страшним криком, вдарило по війську турків, які намагались тримати стрій зносячи їх і збиваючи з ніг, як снігова лавина. Що зносить все на своєму шляху. Це був вирішальний момент бою. Битва тривала три дні, полонених турків, тут же страчували саджали на палі. Кіннота господаря гнала втікачів османів аж до Дунаю і лише мала їх кількість змогла врятуватись тоді.

Ґазда дому видихнув, ніби завершивши, розповідь, привідкрив вікно, там вже світало.

Ніхто не знає, що трапилось з «королем гуцулом» тоді. Одні кажуть, що бачили його потім в Кроншдтаді, Брашові, інші кажуть, що Адріян Туряк загинув тоді в бою під Васлуєм, вбивши військового командира турків, за що його одразу і посікли яничари на дрібен мак. Ще інші кажуть, що він таки повернувся у гори і ґаздував. Інші говорять, що він і досі блукає горами тужачи за Євдокією. Ніхто тепер не знає, гори бережуть свої таємниці. Він ніби загубився у цих буремних часах. Господар ще двічі після Євдокії одружувався, побудував монастир у Путні, але вигравши битву програв війну, так дуже часто трапляється у житті…»

Ґазда дому нарешті замовчав. Офіцер, розбудив своїх, ті поправивши одяг перевірили зброю вийшли на двір, лишився лише офіцер притулившись до стіни розглядаючи сволок, візерунки якого вже можна було читко бачити, але не обличчя Старого ґазди, на яке воно кидало тінь. Бачачи, як зацікавлено офіцер роздивляється візерунки старий шепнув, піднявши свою «третю руку» бартку і вказуючи її ручкою, як указкою прошепотів.

— А ось ця пруточка символізує дерево життя, — далі тягнулись розетки поділені на квадратики, — це символ засіяного поля. Він всміхнувся. Далі на сволоці були розп’яття, хрести і храми вказуючи на них. Старей прошепотів.

— Йде вже, але знай, це врятує тебе і твоїх друзів.

Офіцер пробулькав у відповідь, що не віруючий. Тоді гуцул роздратовано додав.

— Я все сказав йде вже. Церква врятує вас, але даремно бігаєте один за одним. Цю війну ви вже програли хоч і ніби виграли, а вони виграли хоч і ніби програли. Так буває, що хто не має нічого має все, а хто все має немає нічого. Офіцер розгублено дивився на Старого. Той відкинувся до стіни і прошепотів.

— Спить високо у горах Сокільська скала, накривають її тумани і спить на ній Король Гуцул і сниться йому княгиня Євдокія.