Выбрать главу

А поки що повернімося до військового міністра. Міністр закордонних справ велів йому приготуватися до війни з одним королем, а їх виявилося троє.

Було над чим поламати голову. Легко сказати: «Іди й бийся!» А як битися, коли відразу три держави війну оголосили. Розіб’єш одного або, припустимо, двох, а третій все одно тебе здолає.

«Солдатів, мабуть, вистачить, — міркував міністр, — а ось рушниць замало, гармат і одягу теж недостатньо».

І ось йому прийшов на думку геніальний план: напасти раптово на одного противника, захопити трофеї, а потім ударити на іншого.

Почесна варта. Квіти. Музика. Видовище не з приємних для короля, що стояв на даху хліва.

«Усе це по праву повинно призначатися мені», — подумав Матіуш.

Але, як хлопчик справедливий, він тут же осмикнув себе:

«Звичайно, іти перед строєм почесної варти під звуки урочистого маршу, віддавати честь, отримувати букети — безперечно, приємно. Але чи можна командувати військом, не знаючи географії?»

Матіуш, зрозуміло, міг показати на карті деякі річки, гори, острови, знав, що Земля кругла й обертається навколо своєї осі, але цього, мабуть, замало, щоб командувати армією. Треба знати всі фортеці, усі дороги, кожну лісову стежину. Якось його прапрадід отримав блискучу перемогу. А діло було так. Прапрадід зачаївся зі своїм військом у лісі, а противник, нічого не підозрюючи, заглибився в гущавину.

Тоді старий король глухими стежками зайшов ворогові з тилу й розбив його наголову. Ворог чекав нападу з фронту, а на нього напали ззаду та ще й у непрохідні болота загнали.

А він, Матіуш, знає свої ліси й болота?

Досі не знав, а тепер узнає. Залишся він у столиці, нічого, окрім королівського парку, не побачив би. А тепер побачить усю свою країну.

Солдати мали рацію, коли сміялися з Матіуша. Він насправді ще дуже маленький і недосвідчений. Шкода, що війна почалася тепер, а не двома роками пізніше.

VII

епер повернімося в палац і подивимось, що там відбулося, коли стало відомо про зникнення короля.

Уранці, як завжди, до королівської опочивальні увійшов головний дворецький і очам своїм не повірив: вікно розчинене навстіж, ліжко розкидане, а Матіуша немає.

Але дворецький, треба віддати йому належне, не розгубився. Замкнувши спальню на ключ, він побіг до церемоніймейстера, розштовхав його й зашепотів на вухо:

— Ваша ясновельможносте, пане церемоніймейстер, король зник!..

Церемоніймейстер таємно від усіх зателефонував канцлерові.

Не минуло й десяти хвилин, як у палац зі скаженою швидкістю примчали три автомобілі: автомобіль канцлера, автомобіль міністра юстиції, автомобіль обер-поліцмейстера.

Короля викрали. Ясно, як двічі по два — чотири. Це, поза сумнівом, підступи ворога. Їм це на руку: солдати дізнаються про зникнення короля, відмовляться воювати, і ворог займе столицю без бою.

— Кому відомо про викрадення короля?

— Нікому.

— Прекрасно.

— Необхідно встановити, короля викрадено чи вбито. Пан обер-поліцмейстер, даю вам годину на розслідування.

У королівському парку є ставок. Може, короля втопили? Міністрові морського флоту наказали терміново доставити в палац водолазний костюм. Сам обер-поліцмейстер одягнув скафандр, спустився на дно, ходить, шукає. А матроси, стоячи на березі, помпують насосом повітря, щоб він не задихнувся. Але Матіуша в ставку не виявилося.

У палац викликали старого лікаря й міністра торгівлі. Усе робилося надзвичайно таємно.

Але слуги відчули щось недобре: недарма міністри з раннього ранку носяться, як очманілі.

І ось, щоб покласти край пліткам, у палаці оголосили: король Матіуш захворів, і лікар прописав йому суп із раками. Тому, мовляв, обер-поліцмейстер і пірнав у ставок.

Гувернерові сказали, що, зважаючи на хворобу Матіуша, уроки тимчасово відміняються.

Присутність лікаря переконала всіх, що це правда.

— Ну гаразд, припустімо, що ми виграли час до вечора, — сказав міністр юстиції. — А що далі?

— Я головний міністр, і голова в мене на плечах не для прикраси.

Прибув міністр торгівлі.

— Пане міністре, пам’ятаєте ту ляльку, яку король Матіуш велів зробити для цієї дівчинки?

— Атож! Міністр фінансів досі мені цього пробачити не може. Марнотратом мене обізвав.

— Отож, негайно їдьте до фабриканта дитячих іграшок. До завтрашнього ранку, якщо йому дороге життя, має бути готова лялька, як дві краплі води схожа на короля. Не забудьте захопити із собою фотографію Матіуша.