— Я доповім про це своєму монархові! — поважно мовив посол і, вклонившись, вийшов.
Тут до зали увійшов лікар, і міністри почали його благати будь-що врятувати короля. Адже його смерть означала тепер війну й горе.
— Я вже перепробував усі ліки, які знав. Навіть банки ставив… Я безсилий допомогти королеві. Але можна запросити інших лікарів.
Як потопаючий за соломинку, вхопилися міністри за цю пораду. За будь-яку ціну, але короля треба врятувати! Негайно з королівського гаража в різні кінці міста помчали автомобілі за світилами медицини. А зголоднілі міністри тим часом наказали королівському кухареві подати їм вечерю. Адже вони не знали заздалегідь, скільки часу доведеться провести в палаці, і тому не пообідали вдома.
Лакеї розставили на столі срібні блюда з вишуканими стравами, пляшки з найкращими винами. Кухар зі шкіри ліз, прагнучи догодити міністрам: він боявся, як би після смерті короля його не прогнали з палацу.
Міністри, як ні в чому не бувало, п’ють, їдять, жваво розмовляють, а поряд у залі зібралися лікарі.
— Королю необхідно зробити операцію, — рішуче заявив один старий бородань.
— А я думаю, — заперечив інший медик, — більше допоможуть припарки.
— Таблетки — ось єдиний засіб, який врятує короля! — виголосив знаменитий професор.
— А може, краплі? — боязко запропонував якийсь невідомий лікар.
Кожен із запрошених привіз із собою товстенну книгу, і в кожній книзі по-різному було написано, як лікувати таку хворобу.
Час минав. Міністри клювали носами. Але хочеш не хочеш, а треба чекати, що скажуть лікарі.
Гамір, що піднявся в ту ніч у палаці, розбудив Матіуша, маленького спадкоємця престолу.
«Піду погляну, що там за галас», — подумав Матіуш і, зіскочивши з ліжка, нашвидку одягнувся й вислизнув у коридор.
Перед дверима їдальні він зупинився — зовсім не для того, щоб підслуховувати, просто не міг дотягнутися до ручки й відчинити двері. І от що він почув.
— Вино в королівських підвалах прекрасне! — пролунав гучний голос скарбника. — Вип’ємо, друзі, ще по одній! Матіушу, якщо він буде королем, вино ні до чого — адже дітям пити не можна.
— І сигар діти теж не курять! — виголосив міністр торгівлі. — Пропоную з цієї нагоди прихопити трохи сигар із собою!
— Ось побачите, панове, якщо буде війна, від цього палацу каменя на камені не залишиться. Смішно думати, ніби країну зуміє захистити малолітній хлопчик.
— За здоров’я нашого захисника, його величність короля Матіуша Першого! — почулися п’яні вигуки й регіт.
Спросоння Матіуш не міг зрозуміти, про що це вони говорять. Він знав, що через хворобу батька міністри часто тепер радяться в палаці. Але чому вони з нього, з Матіуша, сміються? Чому називають його королем? І про яку війну йде мова?
Напівсонний, переляканий Матіуш пішов далі коридором і почув за інтими дверима:
— А я стверджую: король неодмінно помре. Жодні таблетки й мікстури йому не допоможуть.
— Голову даю на відсіч: король не протягне більше тижня.
Хлопчик не дослухав. Прожогом кинувся він коридором, перетнув два просторі покої і, захекавшись, влетів у королівську опочивальню.
Король-батько, дуже блідий, лежав на ліжку й важко дихав. Біля нього сидів добрий старий лікар, який лікував і Матіуша, коли той хворів.
— Татку! Татку! — заливаючись сльозами, закричав Матіуш. — Я не хочу, щоб ти вмирав!
Король розплющив очі й сумно, з жалем поглянув на сина.
— Я теж не хочу вмирати, — прошепотів він. — Не хочу залишати тебе самого на білому світі.
Лікар посадив Матіуша на коліна. Вони просиділи так досить довго, не зронивши жодного слова.
І в пам’яті Матіуша спливла така картина: він сидить на колінах у батька, а на ліжку лежить мама — бліда, як полотно, і часто-часто дихає. «Отже, тато теж помре», — подумав Матіуш.
У хлопчика серце стискалося від горя. І водночас спалахнули гнів та образа на міністрів: як сміють вони насміхатися з нього і його вмираючого батька!
«Я їм покажу, коли стану королем!» — промайнуло в нього в голові.
II
охорони влаштували дуже пишні. Ліхтарі були обгорнуті чорним крепом, дзвонили у всі дзвони, оркестр грав траурний марш. Вулицями рухалися гармати, марширували солдати. Повітря сповнювалося ароматом квітів, за великі гроші виписаних із далеких теплих країн. Народ оплакував смерть улюбленого монарха. Газети повідомляли про важку втрату, якої зазнала країна.
Сумний Матіуш сидів у дитячій. Майбутня коронація його анітрохи не радувала: адже в нього помер батько і він тепер круглий сирота.