— Бачиш, Фелеку, ми з тобою трохи поквапилися. Пам’ятаєш, я говорив навіть, що краще зачекати. Зараз я тобі все поясню…
І Матіуш розповів йому історію з шоколадом.
— Королі не можуть робити все, що захочуть.
— Так, ваша величносте.
— Фелеку, називай мене, як колись, — Томеком. Адже ми разом воювали й тобі я зобов’язаний життям.
І вони вирішили називати один одного на ім’я, коли будуть наодинці.
— Залізно. Крушигоро!
— Залізно, Вирвидубе!
Тепер і про злощасну грамоту стало легше говорити.
— Замість неї я дам тобі ковзани, два м’ячі, альбом із марками, лупу й магніт.
— А батько мене знову налупить.
— Потерпи трохи, Фелеку. Королі не можуть зробити все одразу. Вони теж підкоряються закону.
— А що це за штука — закон?
— Я ще сам добре не знаю. Здається, такі книги.
— Угу. — Обличчя Фелека засмутилося. — Ти там на різних засіданнях буваєш, вчишся потроху, а я ось…
— Не сумуй, любий Фелеку. Побачиш, як здорово буде! Якщо одного мого слова достатньо, щоб п’ять мільйонів дітей отримали шоколад, отже, і для тебе я зможу зробити багато добра. Ти й не знаєш, як довго я не сплю ночами. Кручусь із боку на бік і все думаю: як зробити так, щоб усім було добре. Тепер мені легше. Для дорослих придумати щось приємне важко: у них є гроші, вони можуть купити собі, що хочуть…
— Не розумію, навіщо думати весь час про інших, — урвав Фелек. — Я на твоєму місці наказав би зробити в парку гойдалки, каруселі з музикою…
— Тобі цього не зрозуміти, тому що ти не король. Ну що ж, це хороша ідея. На наступному засіданні я запропоную у всіх школах зробити гойдалки й каруселі.
— І тир, і кегельбан.
— Добре.
XV
іністри прямо з в’язниці вирушили в кондитерську й замовили собі каву з вершками, тістечка із заварним кремом. Але свобода не принесла бажаної радості. Вони розуміли: з королем-хлопчиськом зладити буде нелегко. Прощай, спокій і привільне життя!
— Головне — гроші позичити.
— А нові не можна випустити?
— З цим доведеться зачекати. Ми й так під час війни просто жах, скільки їх навипускали.
— Гарне діло — чекати! А термінові борги як накажете сплатити?
— Я пропоную взяти позику в іноземних королів.
Міністри зжерли по чотири тістечка із заварним кремом, випили каву з вершками й розійшлися по домівках.
Наступного дня канцлер доповів королеві: без позики за кордоном ніяк не обійтися. Але послання треба написати так вправно, щоб багаті королі не змогли відмовити. Тому доведеться засідати двічі на день.
Військовий міністр привіз до палацу капітана. Матіуш дуже зрадів і запитав, чи не можна присвоїти йому звання майора. Але виявилось, він ще дуже молодий для цього.
— З капітаном я займатимуся з усіх предметів, а з гувернером — іноземними мовами.
Матіуш займався з таким завзяттям, що навіть ігри закинув. Капітан жив дуже далеко, на околиці, і Матіуш запропонував йому переїхати із сім’єю в палац. У капітана було двоє дітей: син Стасик і донька Оленка. Діти подружились й почали разом вчитися й разом гратися. Зрідка приходив Фелек. Учитися він не любив, і тому часто пропускав уроки.
На засіданнях Матіуш з’являвся дуже рідко.
— Жаль втрачати час, — говорив він. — Нудьга смертна, і нічого не розумієш.
Тепер у королівський парк приходили діти із сусідніх дворів. Батько Фелека був майстром на всі руки: він зробив дітям гойдалки. Вони гойдалися на них, гралися в салочки, у м’ячик, у пожежників, каталися на човні й ловили рибу в королівському ставку. Нові порядки не сподобалися королівському садівникові, і він навіть поскаржився дворецькому. Але той лише руками розвів: нічого, мовляв, не поробиш, така королівська воля. Хлопці ненароком розбили кілька віконних шибок. Проте ніхто навіть не писнув. На те Матіуш і реформатор, щоб нові порядки заводити.
Восени Матіуш наказав покликати пічника і скласти в тронному залі піч: «Набридло мені тремтіти від холоду під час аудієнцій».
У погану погоду ігри переносилися в палац. Спочатку лакеї бурчали. Діти залишали на підлозі брудні сліди, і доводилося щоразу підмітати та підтирати блискучий, як дзеркало, паркет. Зате тепер менше уваги зверталося на такий дріб’язок, як непришитий гудзик, неохайна зачіска та інше, і в лакеїв залишалося більше вільного часу. І потім, раніше в палаці панувала мертва тиша і ставало інколи моторошно. Інша справа тепер: сміх, метушня, крики. Часто в іграх брав участь веселий капітан. А бувало, і старий лікар піде в танок або почне через скакалку стрибати. От потіха!