2022
ISBN 978-966-982-968-9 (epub)
Жодну з частин даного видання
не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі
без письмового дозволу видавництва
Електронна версія створена за виданням:
Grishaverse logo and Grishaverse monogram used on cover and spine with permission. ™ and © 2017 Leigh Bardugo
Перекладено за виданням:
Bardugo L. King of Scars. / Leigh Bardugo. — New York : Macmillan Publishing Group, LLC, 2019. — 544 р.
Переклад з англійської Єлени Даскал
Дизайнер обкладинки Валерія Прядко
Бардуґо Л.
Б24 Король шрамів / Лі Бардуґо ; пер. з англ. Є. Даскал. — Х. : Віват, 2022. — 528 с. — (Серія «Художня література», ISBN 978-966-942-826-4).
ISBN 978-966-982-691-6 (укр.)
ISBN 978-1-250-14228-3 (англ.)
Равка оповита негодою і нестабільністю. А молодий король Ніколаї Ланцов дедалі частіше ночами обертається на небезпечну почвару. Генерал Зоя Назяленскі стала свідком смерті свого наставника й воскресіння запеклого ворога. Тепер усе, чим вона живе, — захист гришників у всьому світі, убезпечення трону Равки й порятунок Ніколаї. Та поки Зоя відчайдушно шукає ліки від загадкової хвороби свого короля, гришники опиняються під загрозою: їхні надможливості намагаються обернути на щось небезпечне, підкоривши волю потужним синтетичним наркотиком. Тим часом темна магія всередині Ніколаї відчутно міцнішає. Єдиний шанс на спасіння для нього — ризикнути всім заради порятунку Равки й себе самого. Внутрішній демон Ніколаї загрозливий і могутній, пошрамований століттями перемог. Але є шрами, які не загоїти, бо вони приховують таємні рани минулого і секрети цілих світів…
УДК 821.111(73)
© Leigh Bardugo, 2019
© ТОВ «Видавництво “Віват”», видання українською мовою, 2022
Морґан Фахей — генералові у воєнні часи, порадниці в мирні, найдорожчій подружці та (здебільшого) великодушній королеві
Потопельник
1
Діма
Діма раніше за інших почув, як гупнули двері стайні. Кухня в невеличкому фермерському будиночку кипіла, як горщик на плиті: вікна щільно зачинили, остерігаючись бурі, повітря всередині було тепле й вологе. Стіни деренчали від клекітливого галасу Діминих братів, які базікали, перериваючи один одного, поки мама мугикала й тупала ногою в такт незнайомій хлопцеві пісні. Жінка туго напнула на колінах розірваний рукав татової сорочки, і голка дзьобала тканину з непевним ритмом голодного горобця, а пасмо вовняної пряжі звивалося між пальцями, схоже на витонченого хробака.
Діма був наймолодший з-поміж шістьох хлопців — пізня дитина, народжена багато років по тому, як лікар, котрий щоліта з’являвся в їхньому селі, сказав жінці, що вона більше не матиме дітей. «Несподіване благословення», — казала мама, притискаючи Діму й метушливо піклуючись про нього, коли решта бралася до важкої поденної роботи. «Небажана голодна пелька», — пхикав його старший брат — Пьотр.
Позаяк Діма був такий маленький, він залишався осторонь від братерських жартів, про нього забували під час галасливих домашніх суперечок; і саме через це того осіннього вечора, стоячи біля мийки й намилюючи останні горщики, які брати навмисно залишили йому, тільки хлопчик почув беззаперечне «гуп» дверей у стайні. Діма заходився ретельніше шкрябати, заповзявшись закінчити роботу й улягтися, перш ніж комусь спаде на думку відправити його в темряву. Він чув, як їхня собака Молнія скавчить на ґанку перед кухнею, випрошуючи недоїдки та благаючи пустити її поспати в теплí, поки надворі люто завиватиме вітер.
Гілки шмагали віконні шибки. Мама підвела голову, похмурі зморшки навколо рота поглибшали. Жінка розгнівано глипнула, немов могла покарати вітер, відправивши його спати без вечері.
— Зима настає дедалі раніше й затримується надовго.
— Гм-м-м, — озвався тато, — точнісінько, як твоя матір.
Мама легенько кóпнула його черевиком.
Того вечора вона залишила в запічку скляночку з квасом — подарунок домовикам, котрі охороняли ферму і спали в теплі за старою металевою грубкою. Принаймні мама так казала. Тато лише закочував очі й жалівся, що вона марнує добрий квас.
Діма знав, що, коли всі вкладуться спати, Пьотр вижлуктає його й закусить скибочкою медівника, який мама загорнула в шмату.
— Тебе переслідуватиме бабчин привид, — іноді попереджав його Діма.
Але Пьотр лише витирав рукавом підборіддя й казав:
— Привидів не існує, дурню малий. Бабу Галину зжерли на обід хробаки на цвинтарі, і з тобою буде те саме, якщо не стулиш пельку.
А тепер Пьотр нахилився і дав Дімі добрячого штурхана. Малий часто розмірковував, чи не робить брат, бува, якихось особливих вправ, щоб лікті ставали гострішими.