Енокова рука стиснула її пальці, і дівчина побачила, що двійко поліціянтів із гавані чатують біля проходу до «Ферштотена».
— Усе буде гаразд, — пробурмотіла Ніна. — Ми проведемо вас аж на корабель.
— А потім що? — тремким голосом поцікавився Енок.
— Коли вийдемо із затоки, я повернуся на берег човном. А ти і твоя родина помандруєте до Равки, де будете вільними.
— Вони заберуть моїх хлопчиків? Заберуть від мене, щоб віддати до тієї спеціальної школи?
— Тільки якщо ви самі цього захочете, — заспокоїла його Ніна. — Ми не чудовиська. Не більші за вас. А тепер цить.
Проте, коли дівчина побачила одного з найкращих Бірґірових бандитів, Каспера, якійсь її частині захотілося розвернутися й щодуху кинутися до прихистку. Вона щільніше загорнула обличчя коміром пальта.
— Земені? — запитав Каспер, глипаючи на Леоні.
Дівчина кивнула у відповідь.
Каспер тицьнув у відсутню Адрікову руку.
— Як ви її втратили?
— Нещасний випадок на фермі, — фієрданською озвався хлопець. Мову він знав не надто добре, проте міг промовити окремі фрази без равканського акценту, а цю брехню йому доводилось озвучувати безліч разів. Мало не кожний зустрічний розпитував його про руку, побачивши застібнутий шпилькою рукав. Механічну руку, зроблену для нього Давідом Костюком, довелося залишити у столиці, адже вона так і кричала, що до її створення причетний гришник.
Вартовий поставив їм звичні запитання: «Як давно вони перебувають у країні? Чи відомо їм про іноземних агентів, що працюють на території Фієрди?» — тоді махнув рукою, відпускаючи подружжя без зайвих церемоній.
Тепер настала Енокова черга. Ніна стиснула його руку, і чоловік ступив крок уперед. Дівчина бачила, що на його чолі виступив піт, відчула, що руки злегка затремтіли. Якби вона могла вихопити в нього папери і власноруч передати їх вартовому, то так і зробила б. Але фієрданські дружини завжди тримаються позаду своїх чоловіків.
— Родина Ґран.
Каспер розглядав їхні папери тривожно довго.
— Трудові угоди? Де працюватимете?
— На фермі юрди неподалік від Кофтона, — відповів Енок.
— Важка робота. Занадто важка для оцього літнього батька.
— Він буде в господарському будинку з хлопцями, — пояснив чоловік. — У нього талант до голки й нитки, а малі можуть попрацювати посильними, поки не доростуть до поля.
На Ніну справило враження, як гладенько Енок брехав, та якщо гриші все життя довелося переховуватися, у нього було чимало шансів потренуватися.
— Трудову угоду непросто отримати, — замислився Каспер.
— Мій дядько попіклувався про це.
— А чому життя в Новозем’ї, де доведеться гнути спину, для вас привабливіше за чесну працю у фієрді?
— Я б жив і помер на кризі, якби міг, — запевнив Енок із таким завзяттям, що Ніна повірила щирості цих слів. — Але роботи тут бракує, а синові легені важко зносять холод.
— Тепер повсюди важко. — Вартовий повернувся до Ніни. — А ви що робитимете в Кофтоні?
— Шитиму, якщо зможу, чи працюватиму в полях, якщо виникне потреба. — Дівчина нижче схилила голову. Вона може бути непомітною, хай йому грець. І байдуже, що там собі думає Зоя. — Як вирішить мій чоловік.
Каспер і далі вичікувально роздивлявся папери, і Ніна штурхнула Енока ліктем. Чоловік із таким виглядом, наче його зараз знудить просто в доках, сунув руку в кишеню й витягнув звідти набитий фієрданською валютою пакунок. І простягнув його Касперові, який вигнув брову. Обличчя вартового враз осяяла задоволена усмішка. Ніна пригадала, як він спостерігав за мартинами, що шматували прикутих під пекучим сонцем гришниць закривавленими дзьобами, до яких прилипли шматочки шкіри й волосся.
Каспер махнув рукою, пропускаючи їх.
— Нехай Джел береже вас.
Та не встигли вони ступити бодай крок, як Ніна почула голос:
— Хвилиночку.
«Бірґір». Невже їм не могло хоч трошки поталанити? Ще навіть сонце не сіло. У них іще мав бути час. Еноків батько завагався біля проходу поруч із Леоні, а Адрік рвучко хитнув головою, дивлячись на Ніну. Думка була зрозуміла: «Не влаштовуй проблем».
Ніна подумала про решту біженців-гришників у трюмі корабля і прикусила язика.